У Хотині пенсіонерки в’яжуть шкарпетки й наколінники для ЗСУ. До цієї роботи долучилося сім жінок. Збираються щодня у місцевій бібліотеці.
Назвали свою програму “Теплі ноги ЗСУ”, йдеться в публікації ” “.
“У кожної з нас хтось на війні”
Зорганізувала всіх переселенка із Вовчанська Ніна Кушнір. Пів року жінка прожила в окупації. Оселилася пані Ніна в Хотині у своїх знайомих.
Розповідає, що в’язати шкарпетки й наколінники для ЗСУ почала ще з початку війни, у 2014 році, і передавала їх через волонтерів на передову. Коли перебралася на Буковину, зібрала небайдужих жінок і продовжила справу.
Збиратися, щоб в’язати, жінкам дозволили у Хотинській міській бібліотеці.
– Ми в’яжемо шкарпетки, наколінники, накидки для сидінь. Даємо друге життя різним речам, які вже ніхто не носить. Ріжемо на стяжки й в’яжемо. Нам приємно, що наші речі зігріють хлопців. У кожної з нас – хтось на війні: син, внук, родич. Тож ми знаємо, як їм важко. Зараз нас сім: Валентина Маліщук, Ганна Савчук, Тамара Ящишина, Ніна Горбатюк, Валентина Литвинюк та Лілія Шарікова, – каже жінка.
Жінки приходять у бібліотеку та в’яжуть з 10.00 до 14-15.00. Далі йдуть поратися по господарству.
– Посилки із в’язаними речами передаємо через капеланів з ПЦУ, які постійно їздять на передову. Спочатку в’язали лише шкарпетки. Потім військові нас попросили зв’язати ще наколінники. Згодом додалися ще такі килимки круглі, які можна покласти на сидіння авто, щоб було тепліше. До літа ми відправили на передову понад 200 пар шкарпеток. Зараз уже зв’язали близько сотні, – каже Ніна Василівна.
“Раді, що можемо бути корисними”
Щоб підтримувати дух хлопців, жінки часто в’яжуть шкарпетки з українським прапором. Кажуть, що хочуть навіть дрібницями порадували захисників. Розміри в’яжуть різні, щоб кожен знайшов для себе пару. Навіть малі розміри – для захисниць.
– Пенсії у нас маленькі, ми не маємо змоги допомогти грошима, то хоча б руками допоможемо. Це те, що в наших силах. Ми часто в’яжемо шкарпетки з жовто-блакитним прапором. Ще в окупації, я зрозуміла, що таке нація, що таке незалежність. Я нікуди з дому майже не виходила, ні з ким не спілкувалася. Бо за мої проукраїнські погляди мене могли здати окупантам. Сьогодні моєї квартири вже немає, у лютому прилетів снаряд, – зі сльозами на очах розповідає жінка.
Валентина Литвинюк додає: жінки мріють, щоб війна закінчилася.
– Ми раді, що можемо бути корисними воїнам. Хочемо, щоб їм було тепло, бо зараз вже осінь, ще трохи – і зима… Головне, щоб усі повернулися живими додому. Це найважливіше. Нехай повертаються в наших шкарпетках, ми ще зв’яжемо, – каже Валентина Григорівна.
– Мій онук на війні вже півтора року, чекаємо на нього, хвилюємося, – каже Ганна Савчук.
Потреба у нитках є завжди. А ще для в’язання згодяться старі светри чи інші речі, які можна розпустити. Проте важливо, щоб нитки були якісні.
– Якщо в людей є можливість самим розпороти старі светри, ми були б дуже вдячні, адже на це йде багато часу, який ми можемо витратити на в’язання, – каже Ніна Василівна.
Як допомогти нитками:
Ніна Кушнір, номер тел: 0937622773
Хотинська міська бібліотека, вул. Івана Франка, 2
” ”
–>
