Чоловік пройшов шлях від солдата до офіцера. Свою долю із військом пов’язав ще у 2012 році. Перші його бої були ще 2014 році. А у 2022-му відбивав наступ окупантів в районі Мар’їнки. Великим його наставником був командир Віктор Рєдькін, який загинув у боях з російськими окупантами. Саме він надихав нацгвардійця читати книжки, вивчати історію.
Про це йдеться у публікації ” “
“Він завжди мені говорив, щоб я слухав командира, був надійним, відважним і чесним, – ділиться спогадами Юрій. – Я придивлявся, які книжки він читає, і думав, що треба й мені черпати звідти інформацію”, – згадує Юрій.
Підписав контракт у 2012 році
Нацгвардієць розповів кореспондентці ” “, як доленосна дружня порада привела до зустрічі зі справою всього життя, як Юрій став на непростий шлях і долав його від солдата до офіцера, перше бойове хрещення та як об’єднані спільною метою люди допомогли перемогти страх і показали, як бити ворога.
– Народився я у селі Заволока, дуже люблю свій край. У мене є дружина, яку я дуже кохаю, у нас народилася донька. Свій військовий шлях я розпочав у 2014 році у внутрішніх військах. Наразі служу в Національній гвардії України. Подолав шлях від простого солдата до офіцера. Шлях був нелегкий. Робота військового не з простих, але коли ти робиш те, що тобі подобається, наприкінці робочого дня відчуваєш втому, проте вона приємна, – розповідає офіцер.
Юрій Мороз, перебуваючи на службі, чимало вчився.
– Паралельно з військовою службою я навчався: спочатку на командира відділення, пізніше на начальника військового наряду, а потім вступив до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича на юридичний факультет. Підписав контракт на військову службу у 2012 році, мене розподілили в другу стрілецьку роту. Вирішив бути військовим, бо люди з мого оточення були здебільшого в пагонах. З кожним днем я дедалі чіткіше розумів, що перебуваю на своєму місці, – каже Юрій.
У 2014 році Юрій Мороз вперше виїхав у зону АТО.
– Мої побратими першими виїхали у Луганський військкомат, де тоді прийняли найперший бій. Дуже поважаю хлопців, адже саме тоді вони показали міцний характер. Як на мене, завжди найважче прийняти перший бій. Пізніше у нас сформувалася група, до якої входило 27 військовослужбовців. Серед них був і я. Ми виїхали в напрямку Слов’янська, Лисичанська та Серебрянки. Ситуація була вкрай складна. Ми відбивали всі атаки ворога, але це було нелегко. Дякувати Богу, із зони АТО у 2014 році ми повернулися у повному складі, – згадує офіцер.
“Закрив квартиру і зрозумів, що більше не повернуся”
24 лютого 2022 року Юрій служив у Івано-Франківську. Отримавши сповіщення про те, що розпочалася повномасштабна війна, він негайно вирушив до військової частини. Зачиняючи двері орендованої квартири поблизу тамтешнього аеропорту, офіцер зрозумів, що більше сюди ніколи не повернеться.
– Було дуже гучно! Я прокинувся від того, що у небі літали літаки. Коли взяв телефон до рук, то побачив смс: “Повна бойова готовність”. Зібрав свої речі і зрозумів, що більше в цю квартиру не повернуся. Прибувши до частини, разом із побратимами отримали амуніцію. На відстані приблизно 100-150 метрів прилетіла перша ракета. Був дуже сильний вибух… До мене зателефонував мій товариш і запитав, чи не хочу із ним на Схід. Я погодився й перевівся в інший підрозділ. Ми пройшли бойове залагодження і виїхали на місце. Тримали позиції в районі Мар’янки та Новомихайлівки. Я пишаюся хлопцями, вони справжні герої. Ситуація там була дуже складна, окупанти постійно накривали градами й ракетами, але ми стояли міцно, – каже військовослужбовець.
На запитання, чи не було страшно, офіцер відповідає: “Страх був у кожного з нас. Але ми розуміли, що немає дороги назад. Перед нами стояли конкретні завдання, які мусили виконувати. Було страшно… Говорю зараз лише за себе, я тоді нічого не відчував, окрім смерті, яка постійно дихала в спину. У мене було розуміння одного: я знаю, що живу сьогодні, але не знаю, чи буду жити завтра. Я не хочу про це говорити… Звісно, бувало й весело, траплялися різні пригоди, але головне – ми повернулися, виконавши всі поставлені завдання. Дуже прикро, що повернулися не у повному складі, зазнали втрат… – підсумовує Юрій Мороз.
Наразі Юрій Мороз командує взводом і проводить заняття з підлеглими.
– До нас прибувають нові військовослужбовці, мобілізовані. Їх потрібно навчити правил поводження зі зброєю, тактичної підготовки й багато іншого. Всі молодці, стараються. Є люди й старшого віку, які прийшли до війська зі словами: “Якщо не піду я, то доведеться цю нечисть виганяти моїм онукам, а я цього не хочу”, – додає офіцер.
” ”
–>
