Максим Ворона до повномасштабної війни – державний районний мисливствознавець філії “Сокирянське лісове господарство”, а після – військовий, який захищає Україну.
Про долю чоловіка розповіли на фейсбук-сторінці “Подільський лісовий офіс”.
У лісову галузь чоловік прийшов 2009 року на посаду юриста. Паралельно з роботою здобув лісову освіту і встиг спробувати себе у різних напрямках: заступником генерального директора одного з лісових господарств, далі майстром цеху на Буковині, начальником лісопункту і, врешті, мисливствознавцем.
“У мене в трудовій книзі – 28 записів. Місця уже немає. Де я тільки не працював… Але знайшов себе саме в лісі. Робота мисливствознавця – це охорона державного мисливського фонду від браконьєрів, догляд за дичиною, проведення таксації та біотехнічних заходів, підгодівля тварин взимку. У лісі я насолоджуюся. Заїжджаю в ліс, дивлюся на сліди, знаю, яка там дичина, куди вона ходить, хто та з якими намірами ходить за нею. У лісі все видно, його лише потрібно любити і розуміти”.
24 лютого Максима розбудила дружина з фразою “розпочалася війна”. У другій половині дня надійшла інформація, що гвардійцям, які охороняли Дністровську ГЕС потрібна допомога. Максим зібрав команду колег-мисливців і зі зброєю в руках став на захист рідної землі.
Далі чоловік офіційно вступив до лав тероборони – у склад 97 батальйону.
“Спершу поїхали на Полтавщину, стояли під Миргородом, коли бомбили аеродром. Далі направились ближче до Чернігівщини – місто Прилуки. Боронили кордони Сумської та Харківської областей. Потім потрапив в інженерно-саперний взвод і був призначений начальником складу інженерних боєприпасів. Пройшов навчання і сьогодні я старший сапер. Тримаю стрій на Бєлгородському напрямку”.
Робота саперів – це розвідка, обробка мінних полів, розмінування і знешкодження вибухонебезпечних предметів організація переходів для техніки та розробка маршрутів для особового складу. А також це і мінування, щоб ворог не мір пройти далі.
“Орки наробили там великої біди. Я коли приїхав у відрядження додому, побачив яке все кольорове навколо, все рухається, шумить, живе… Там по іншому”.
Найбільша підтримка воїна-лісівника – його родина: батьки, дружина, діти. До речі, донька Максима також працює у філії інженером лісових культур. Саме він прищепив їй любов до лісу.
Найзаповітніше бажання Максима – це закінчення війни. А після перемоги він мріє потрапити в Каліфорнію у національний парк “Секвоя”, аби на власні очі побачити ці дерева-велетні.
” ”
–>
