Надія Ставицька родом із маленького села Мирне, що на Миколаївщині. Дівчина працює дизайнеркою інтерфейсів – створює дизайн для мобільних застосунків. Мала батьківщина Надії була окупована, але наприкінці минулої осені її звільнили. Та будинок дівчини повністю знищений. Зараз вона живе в Чернівцях.
“Наше село повністю зруйноване, Чернівці для нас стали безпечним прихистком. Тут ми оселилися з першого дня війни”, – зазначає Надія.
Про це йдеться в публікації ” “
“Усі були зачаровані цими роботами”
Дизайнерка зазначає, що до початку повномасштабної війни вона ніколи не натрапляла на такий жанр мистецтва, але завдяки нашому краю розпочала вивчати мозаїку.
“На Півдні таке мистецтво можна побачити вкрай рідко. Ми з чоловіком трохи подорожували Буковиною і почали для себе фіксувати автобусні зупинки, прикрашені мозаїкою. Показували їх рідним і друзям. Усі були зачаровані цими роботами, – каже дівчина. – У мене дедалі більше почало з’являтися бажання їх досліджувати. Розпочала вивчати історію українського дизайну в онлайн-інституті. Завданням курсу було написати есе, дослідивши якийсь різновид українського дизайну. Вирішила заглибитися в мозаїку і знайшла інформацію про Івана Кляпетуру. Він створив фантастичні мозаїки на автобусних зупинках Буковини й Хмельниччини. Його роботи багато хто бачив, але про нього як майстра ніхто не знав”.
Допис, поширений NADINE STAVYTSKA (@nadin_uiux)
Надія каже, що всі мозаїчні зупинки потребують догляду, реставрації й елементарного прибирання.
“Я не реставратор і на цьому не розуміюся, але мені хотілося щось зробити для краю, який мене прихистив. Тому ми з чоловіком почали прибирати такі зупинки, відмивати їх, щоб люди побачили ці павільйони по-новому й замислилися щодо їхньої цінності. Кожна зупинка має свій ступінь забруднення й пошкодження. За один раз можна відмити коли три зупинки, а коли й одну. Адже часто вони обліплені рекламою, обписані фарбою, а довкола чагарники, бурʼяни… Усе, що нам треба для роботи, – це бажання, щітки, вода, шпателі, ганчірки, пакети для сміття, віник і совок. Це не так багато, але все за свій кошт. Найдорожче – пальне для автомобіля”, – говорить Н. Ставицька.
Як розповідає Надія, художнє оформлення автобусних зупинок на території України розпочалося в 60-х роках минулого століття. Зупинки мали ідеологічно та естетично впливати на людей, тому над скромною мозаїкою художники працювали декілька тижнів.
“Викладали смальту (кольорове непрозоре скло) та шматки битої керамічної плитки просто на місці на вологий цемент за заздалегідь підготовленими ескізами. Стилістично тут був і соцреалізм, і абстракція, і експресіонізм. Часом декорування зупинки ставало дипломною роботою студента, тому багато авторів таких павільйонів невідомі. Проте доручали такі замовлення і відомим художникам”, – каже Н. Ставицька.
Найбільше мозаїк на зупинках створював наприкінці 1970-х років саме Іван Кляпетура з Хмельниччини. Він автор багатьох графічних і мальованих робіт, вітражів, скульптур. Найбільше його робіт можна побачити вздовж шосе Чернівці – Камʼянець-Подільський: у Колибаївці, Гаврилівцях й Жванці на Хмельниччині та Атаках, Хотині, Чотирьох Корчмах і Довжку в нашій області.
“Багато зупинок вже зруйновані, – провадить дівчина. – Деяким зупинкам понад пів століття, але найстаріших залишилось дуже мало. Найбільш збережені мозаїки там, де про них дбають і цінують. Я помітила, що саме на Буковині громади найбільше доглядають за своїми унікальними локаціями”.
Дівчина дослідила вже близько 50 мозаїк на зупинках і почала відновлювати роботи Івана Кляпетури на знак пошани до майстра.
“Цього року його не стало. Митцеві, напевне, було б дуже приємно знати, що ним захоплюються. Ми вже прибрали зупинки у Жванці, Чотирьох Корчмах, Гаврилівцях. У планах – відмити зупинку в Колибаївці. Там мозаїка непогано збереглася, але дуже засмічена рекламою і фарбою, – говорить Надія. – Дуже хочеться привернути увагу людей до унікальної зупинки саме в Гаврилівцях, адже ніде не бачила чогось схожого: там зображений дивовижний козак Мамай. Його треба терміново реставрувати, адже дорожні роботи пошкодили мозаїку”.
“Мені не все одно”
“Я цим займаюся, бо мені не байдуже. Мені дуже подобаються павільйони, прикрашені мозаїкою. Так хочеться, щоб їх почали оберігати й пишатися цим мистецтвом, адже воно унікальне, бо поширене лише в Україні. Моя ціль – розповісти людям про нашу багату культурну спадщину й поділитися цікавими знахідками про дивовижних майстрів, які збагачували її своїми витворами”, – каже дівчина.
Ці зупинки унікальні тим, що всіх їх створили за радянських часів, але їхній стиль – це не завжди соцреалізм, каже дівчина.
“Вони мали стати обʼєктом ідеологічного впливу на сільського мешканця, адже тоді машин у людей було мало і їздили здебільшого автобусами. Зупинка була місцем, де збиралося багато людей. У селах майстрам і художникам можна було виявляти свободу творчості, адже там не було таких жорстких ідеологічних перевірок мистецтва. Тому в сюжетах мозаїк можемо спостерігати не соціалістичний реалізм, на якому наполягала партія, а здебільшого локальні особливості й традиції тих сіл, в яких вони створювалися. Часто люди, очікуючи на автобус, навіть не здогадувалися, що поруч із ними – частинка культурної спадщини”, – розповідає Надія.
На буковинських мозаїках найчастіше зображені люди, їхній побут, життя, традиції, можна натрапити й на різні орнаменти, флористику, тварин, але саме люди є центральними в сюжетах мозаїк.
“Якщо їхати в бік Івано-Франківська, то частіше там зображені півники, рослинні орнаменти, вазони. Якщо їхати в бік Хмельницького, побачите цікаві локальні історичні сюжети тієї місцевості. Якщо вирушите в подорож до Карпат, натрапите на сюжети з тваринами та лісом, зображення гуцулів та їхніх традицій”, – розповідає дизайнерка.
Павільйон, який найбільше запам’ятався Надії, – у Комарівцях на Буковині.
“Зупинка велика, яскрава. У центрі сюжету – образ дівчини, яка біжить поряд з оленями в променях сонця. З іншого боку зупинки – дівчина і хлопець в традиційному вбранні грають на сопілках, а з протилежного – дві дівчини тримають у руках сонце. Дуже вражає і захоплює мене ця мозаїка”, – ділиться Надія.
Допис, поширений Надія Ставицька (@pro_mosaic_art)
” ”
–>
