Фото: ЧМР
Днями громадськість Чернівців вразила сенсаційна новина: у парку Шевченка на місці, де, як досі вважалося, поховані радянські військові, серед них – генерал-майор Федір Бобров та полковник Лаврентій Волошин, нічого не знайшли. “Братська могила”, до якої пів століття владники старанно носили квіти, виявилася порожньою.
Про це йдеться у публікації ” ” від 7 вересня, пише molbuk.ua
“Братська могила у парку Шевченка виявилась не братською. І не могилою. Завершили процес ексгумації. На місці “поховання” тіл не виявили”, – повідомив міський голова Роман Клічук.
Демонтаж надгробків із парку розпочали наприкінці серпня. Опісля планували перепоховати останки радянських військових на кладовищі на вулиці Зеленій. “Парк для відпочинку, а не для поховань”, – зауважували тоді в мерії.
Читайте також: “У Волошина і Боброва – схожі кар’єри”: що відомо про похованих у парку Чернівців
Чому могила виявилася порожньою і де насправді поховані Федір Бобров, Лаврентій Волошин та інші військові? Своїми міркуваннями з ” ” поділилися чернівецькі історики.
Ігор Буркут, кандидат історичних наук:
“Отак і робилося “побєдобєсіє”
“Не розумію, як можна брехати на таку тему. Адже йдеться про смерть, з якої аж так знущатися неприпустимо. Де насправді поховані ці радянські військові? Мені дуже важко відповісти на це питання. Оскільки вони загинули або померли від хвороб на території Угорщини й Румунії, можливо, їх і там поховали. А потім нафантазували, що тіла перевезли сюди. А може, і привезли, але ховали в іншому місці.
Хтось висуває гіпотезу, що їх усе ж поховали у парку, проте не на цьому місці, а десь збоку. Але де? Під танцювальним майданчиком чи кафе? Утім, від радянської влади можна сподіватися чого завгодно.
Перш за все треба перевірити документи про саме поховання. Поки що можна сказати одне: ми звикли до того, що радянська влада брехала завжди. Її прибічники продовжують це робити й нині, брехатимуть і надалі. Але, чесно кажучи, і для мене це був шок, що навіть у такому питанні – і то обман. Отак підло поставити пам’ятник і заявити, що це – могила, а насправді її там немає – це взагалі у жодні рамки не вкладається. Отак “побєдобєсіє” і робилося, яке використали зараз для виправдання війни проти України.
Навіщо вони це зробили? Бо радянська влада протрималася 75 років, а чим може похвалитися? Репресіями? Мільйонами зіпсованих людських життів? От і хизується перемогою над гітлерівською Німеччиною, яку приписав СРСР лише собі. Хоча насправді воювала вся антигітлерівська коаліція, а це десятки країн. І от це “побєдобєсіє”, на якому виховувалися цілі покоління, дає нині свій результат”.
Назарій Христан, кандидат історичних наук, асистент кафедри історії України ЧНУ:
“Гадав, що там є хоч би тіло Волошина”
“Мене самого ця новина дуже вразила. Скажу більше – для мене це максимальний шок! Міська рада першочергово опиралася на документ, в якому зазначено, що в могилі поховані шестеро військових, у тому числі й Бобров і Волошин. Я ж гадав, що їх там принаймні десять, бо шість – дуже мало для міста. І в тогочасній пресі такі цифри наводили. А зараз виявилося, що там узагалі нікого немає. Це чергова велика брехня союзу, яка підтверджує, що радянським документам вірити неможливо.
Зрештою, в союзі була практика встановлення таких кенотафів, які видавали за справжні могили. Тобто поховань, де насправді нікого не було. Для “совітів” було важливо, щоби народ просто вірив, що тут поховані герої-визволителі у боротьбі проти нацизму. Люди сюди йшли, несли квіти, вшановували пам’ять. Таким чином СРСР намагався зняти з себе відповідальність за перших два роки Другої світової війни, коли Союз був агресором. Ці речі замовчувалися, поширювався міф про Велику Вітчизняну війну і тих “героїв”, які “визволяли” захід України від нацизму.
Очевидно те, що після 1945 року населення заходу України радянську владу в принципі не сприймало. Вона принесла сюди насилля, терор, радянізацію. Це була довготривала ідеологічна боротьба, яка вирішувалася також насадженням пам’яті про Другу світову та її визволителів. У кожному містечку встановлювалися такі братські могили й пам’ятники.
Схожі випадки вже траплялися на Львівщині та Івано-Франківщині, коли під час демонтажу чи перепоховання не знаходили решток. Але чому це дивує щодо Чернівців? Бо 24 жовтня 1969 року цей монумент відкрили доволі пафосно. Вся місцева партійна верхівка хотіла вислужитися. Було задекларовано, що тіла Боброва, Волошина та інших солдатів, які загинули у боях за Чернівці, доправили сюди й перепоховали.
Хоча у мене з самого початку були сумніви, особливо щодо Федора Боброва. Відомо, що він та екіпаж підірвалися на міні у вересні 1944 року на березі річки Бистриця (притока Дунаю в Румунії). Тому, що було тілом Федора Боброва, ми до кінця не знаємо. І тих архівних даних, які є, обмаль. Достеменно невідомо, де ті тіла зберігалися – у Чернівцях, Львові чи деінде. Маю припущення, що він може бути похований на тому місці, де і загинув.
А от із Лаврентієм Волошиним ситуація цікава. Адже його тіло було. Відомо, що він застудився під час форсування Дунаю, його відправили у військовий госпіталь. Але, знову ж таки, його подальша доля для нас є невідома. Ймовірно, що його поховали у Чернівцях. Але де саме? Я гадав, що саме Волошин є у цій братській могилі.
Не виключаю, що, можливо, наші працівники, які займалися процесом ексгумації, щось не докопали до кінця. Якщо ж справді там нічого немає, то ще одне підтвердження того, чим був отой радянський союз – одним суцільним фейком!”
Як повідомила директорка КП “Центр культури та дозвілля ім.Т.Шевченка” Марта Шумілова-Лисякова, на звільненому місці облаштують творчий простір для камерних вуличних заходів.
” ”
–>
