Семінарську церкву комплексу споруд Резиденції ЧНУ почали зводити ще у 1867 році. За більш ніж півтора століття ця культова споруда, яка є пам’яткою архітектури національного значення 1870 року, чимало пережила, що не могло не відобразитися на її стані.
Про це йдеться у публікації .
Через просідання фундаментів на стінах утворилися наскрізні тріщини, які можна помітити неозброєним оком. У багатьох місцях декоративні керамічні та цегляні елементи повідбивалися. Від вологи поверхні вкрилися грибком. Центральний хрест на куполі сильно заіржавів. Це лише частина руйнувань. Їх значно більше – вони викладені на десяти сторінках акту огляду технічного стану. Їх мені демонструє фахівець центру управління об’єктом ЮНЕСКО ЧНУ Євген Чередюк.
“Стан пам’ятки стабільно незадовільний”
Читаю висновки фахівців щодо стану різних частин споруди. Майже всюди вони визначені як “незадовільні”, рідше – “задовільні” і вкрай рідко – “добрі”.
“Тріщини у стінах церкви з боку подвір’я, по фасадах та аркових перемичках галерей, які примикають з двох сторін, викликані, ймовірно, просіданням фундаменту церкви. Необхідно виконати детальні інженерні обстеження технічного стану. Загальний стан – задовільний.
Наявність плям зволоження на цоколі та вище по стінах свідчить про відсутність чи значні порушення вертикальної та горизонтальної гідроізоляції фундаментів. Виявлені локальні дефекти руйнації лицьової поверхні вапняку: пошарове відлущення поверхні, сколи на кутах блоків, раковини та вищербини, вивітрювання кладочного розчину.
У межах влаштування ринв, по всій поверхні цоколю спостерігається значне зволоження каменю. Тривале замокання спричинило появу на поверхні грибка та лишайників. Поверхня каменю забруднена, місцями виявлені плями іржі, кіптяви. На окремих ділянках виявлені цементні пломби на камені та розшивка швів цементним розчином, стан – незадовільний…” І так далі.
І це справді боляче читати, а тим паче – бачити. Бо раніше ніколи не звертала на ці речі увагу. А тепер Євген Чередюк робить мені екскурсію церквою і вказує на пошкодження. Зауважую біля головного входу до храму великі тріщини. Є вони й на стінах. Їх позамащували цементом – зробили мітки, щоби бачити, чи тріщини не збільшуються.
Чимало місць на фасаді, особливо у місцях, де пролягають ринви, покриті темними плямами від вологи.
Звертаю увагу на кам’яний хрест на даху просто перед головним входом. Він якось так небезпечно нависає, що здається, наче от-от упаде. Працівник університету заспокоює, що хрест закріплений.
“Але реставрації він також потребує”, – зауважує Євген Васильович. Про всяк випадок відходжу подалі звідти.
Загальні висновки акта такі: “технічний стан пам’ятки стабільно незадовільний. Необхідне негайне проведення ремонтно-реставраційних робіт. Наступним етапом передбачити проект благоустрою й впорядкування внутрішнього дворику Семінарського корпусу”.
Сходи облаштують пандусом
Цікаво глянути й ескізний проект. Євген Чередюк розгортає переді мною великі плакати з планами.
“Попередня оцінка проєктанта – роботи будуть виконувати протягом пів року 24 працівники. Якщо в ході робіт будуть вносити якісь корективи, час виконання може й змінитися”, – зауважує Євген Васильович.
У переліку робіт:
-заміна водостічних ринв (матеріал – мідь);
-реставрація кованих хрестів;
– заміна завершення куполу з оцинкованої бляхи на покрівельну мідь;
– реставрація декоративних білокам’яних та теракотових елементів;
-влаштування втраченої керамічної дахівки, покриття мерлонів на фронтоні від головного фасаду;
– реставрація кам’яного хреста на центральному фронтоні;
– реставрація відкритої гладкої цегляної поверхні та відкритої поверхні з декоративної цегли з різним орнаментом;
– розчистка та реставрація вітражів, відтворення втрачених за аналогом до збережених;
– реставрація кам’яної поверхні цоколю, доповнення втрат;
– реставрація кам’яних сходів;
– реставрація вхідних дверей із металевим окуттям та арковим ліхтарем;
– реставрація металевих ліхтарів та кронштейнів;
-перекладка тротуарного мощення;
– облаштування пандуса при головному вході.
Грошей поки що нема, але будуть
Зараз церква потребує масштабної реставрації, роботи з якої оцінили у вісім мільйонів. Поки що Чернівецький національний університет таких коштів не має. Але керівництво переконане: будуть. Адже резиденцію разом із церквою 10 років тому включили до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тож держава разом зі своїми громадянами просто зобов’язана подбати про будівлю. Тим паче, сам президент Зеленський під час свого приїзду до ЧНУ торік похвалився, що ремонт церкви внесений до державної програми “Велике будівництво”, зокрема такого її напрямку як “велика реставрація”. А це означає, що реставрація церкви мала би фінансуватися з державного бюджету.
У тому, що так воно і буде, переконаний ректор ЧНУ Роман Петришин:
“У Семінарській церкві виявили серйозні проблеми, які терміново треба усунути. Зокрема, з’явилися тріщини, які з кожним роком збільшуються.
Реставрація Семінарської церкви внесена у програму президента “Велике будівництво” на цей рік. Це складніший об’єкт, ніж господарський двір. Бо там передбачена лише реконструкція, а тут реставрація. Це є надзвичайно важливі і водночас складні та дорогі роботи. Тут мають бути особливі вимоги до організацій, які виграють тендер на проведення робіт. Наразі ми вже підготували проєктно-кошторисну документацію. Це було непросто. Адже, окрім фахівців з реставрації, ще мають бути дозволи від спеціалістів з електрики, водовідведення, пожежних служб і багато інших. Ця процедура триває місяцями. Все ж ми таку документацію підготували. Зараз чекаємо коштів. Щойно вони надійдуть, оголосимо тендер на проведення реставраційних робіт. А вже тоді переможець тендеру зможе братися до роботи.
Реставрацію Семінарської церкви, як і Хотинської фортеці, внесли до напрямку “Велика реставрація” саме на цей рік. Тож маємо велику надію, що і гроші отримаємо цього року. Якщо станеться так, що держава не зможе виділити ці кошти, – бо всяке може бути, ситуація на Сході України складна, – сподіваюся, що допоможуть випускники університету та всі буковинці, яким небайдужа доля пам’ятки. Вірю, що усі усвідомлюють цінність збереження споруди та всього комплексу Резиденції не тільки для нашого міста чи України, а й для всього світу”, – каже Роман Петришин.
