Подружжя Ольги Дудченко та Юрія Гаврушенка з Бахмута виховує вісьмох дітей. Три місяці тому вони переїхали на Буковину. До цього майже рік жили у сільраді села Піски на Рівненщині.
У селі Малинці на Буковині небайдужий чоловік надав їм житло, яке до того пустувало. У великому та просторому будинку оселилося подружжя з дітьми – батько Юрія, брат Ольги та племінник, йдеться в публікації ” “.
Сім’я вже завела господарство: курей, качок, кроликів та козу з козенятком.
“Ракети літали над нашим будинком”
Жах війни сім’я пережила двічі. Спочатку у 2014, а потім під час вторгнення Росії минулого року. Ольга розповідає, що до останнього вони не вірили, що доведеться покидати рідну домівку.
– У нас було два будинки. Один ми у 2012 році купили, а в другому 15 лютого 2022 року доробили ремонт. Хотіли дати нашим дітям гарне майбутнє. Та через війну в нас не залишилося жодного будинку. Ми до останнього сиділи в підвалі. Батько навіть навчив найменшого Владика: коли лунають вибухи, потрібно падати на підлогу та закривати головку ручками. Ми думали, що буде, як у 2014 році: побахкають, але до нас не дійде. Та все було куди гірше. Ракети літали над нашим будинком. За п’ять хвилин від нас була школа. Туди прилетів снаряд. Від вибухової хвилі у нас вилетіли вікна, обсипалася стеля. Тоді ми протягом ночі зібрали речі, а вже вранці евакуаційним автобусом виїхали до Дніпра, – розповідає жінка.
У Дніпрі сім’ю поселили у хостелі. У кімнатах мешкало по 50 людей. Прожили там два тижні, а далі почали шукати інший прихисток.
– В інтернеті знайшли інформацію, що на Рівненщині церква допомагає переселенцям із житлом. Нам допомогли з переїздом, поселили в сільському будинку. Там маленька хатинка на дві кімнати, а нас 13, ще й малі діти. Трохи пожили там. Невдовзі нам запропонували переїхали у сільраду села Піски. Там не було газу й води, але хоча б місця достатньо. Там ми і прожили цілий рік. Нас вже не хотіли відпускати. На прощання подарували козу з козенятком, – усміхається жінка.
“Діткам тут подобається”
Згодом Ольга натрапила в інтернеті на оголошення чоловіка із Буковини, який пропонував оселитися у його будинку, який стоїть пусткою. Тож сім’я зібрала у дві вантажівки все нажите за рік та переїхала у Малинці.
– Нам дуже добрий господар попався. Платимо лише за комунальні послуги. Будинок великий, просторий. Багато місця для діток. Є господарство, сад, город. Все, що необхідно. П’ять років тут ніхто не жив. Ми навели порядок, завели курей, качок, кроликів, маємо козу з козенятком, собак та котів. Діткам тут подобається, є де гратися, бігати. Вони раніше скільки вітамінів не їли, тут є і вишні, і черешні, абрикоси, малина, полуниця. Ми ще посадили шість дерев персиків, чотири яблуні та ківі. Вже заготовили на зиму дрова. Староста дозволив нам посадку почистити. Дуже добрі сусіди, нам у всьому допомагають. І найголовніше – тут спокійно та безпечно для дітей, – розповідає Ольга.
Щоправда, магазин і школа далеко. Діти весь час скаржилися, що їм важко таку відстань долати, та ще й вгору. Тож подружжя купило недорогі “жигулі”. Тепер можуть і діток відвозити до школи, і на ринок їздити.
– У селі з роботою важко, але намагаємося шукати якийсь підробіток, бо жити на щось потрібно. Юрій із племінником працюють на м’ясокомбінаті у Чернівцях. Двадцять днів там, десять – вдома. Сьогодні чоловік пішов допомагати стелити асфальт на трасі. Я за освітою кухар, працювала у школі в Бахмуті. Зараз разом із чоловіком наймаємося на роботу до людей. Маємо косарку та пилу. Тож я ж братом ходжу до людей траву косити, а чоловік – дрова пиляти. Так і заробляємо копійку, – каже Ольга.
По господарству жінці допомагають старші доньки – Маринка, якій 14 років, та Настя, якій 13 років. Меншому Олексію – 10 років, Іллюші – дев’ять, Богданчику – вісім, а Максимку – шість. Найменші у сім’ї – чотирирічний Дмитрик і трирічний Владик.
Надії повернутися до рідного дому в Бахмут жінка вже не має, адже місто зруйноване. Тож сім’я облаштовує нове життя на Буковині. Мріють придбати свій будинок.
” ”
–>
