Аеророзвідник 94-го батальйону 107 окремої бригади Сил територіальної оборони Буковини Артем ХРЕБЕТ освідчився коханій просто у лікарняній палаті. Дівчина відразу відповіла: “Звісно, так!”
Боєць родом із Кривого Рогу, та більшість життя прожив на Миколаївщині. Пізніше доля закинула його на Буковину. Захищав Україну з початку повномасштабного вторгнення. Був поранений, у бою втратив ноги, але зміг вибратися з розтрощеного авто і покликати на допомогу, врятувавши цим одного з побратимів. Зараз перебуває на лікуванні.
У телефонній розмові з ” ” Артем розповів свою історію кохання.
Сам пішов до військкомату
Раніше чоловік служив у Чернівецькому прикордонному загоні. Потрапив туди після строкової служби, підписавши контракт. Пізніше звільнився, поїхав на рік до Польщі на заробітки, потім повернувся і працював у Чернівцях.
Після російського вторгнення Артем усе чекав, що його викличуть до військкомату. Та минуло два тижні, а виклику все не було. Більше чоловік чекати не міг і в березні сам рушив до військкомату.
“Я йшов туди із твердим наміром, щоби через тиждень-два виїжджати в зону бойових дій. Та мене скерували до роти розвідки в чернівецькій теробороні. Погодився”, – розповідає.
З коханою Яною, яка родом з Буковини, звів сайт знайомств. Це було у жовтні минулого року, ще до поранення. Артем тоді лежав у лікарні з тромбофлебітом. Вони постійно переписувалися, врешті зустрілися і зрозуміли, що це справжнє кохання. Коли чоловік вирушив у зону бойових дій, Яна постійно його підтримувала. Вона ж першою й забила на сполох, відчувши недобре.
“Коли виїжджав на позицію, обіцяв коханій, що через кілька годин повідомлю їй, що живий-здоровий, усе добре. Тож вона завжди знала, як я. А тут я не вийшов на зв’язок ні вночі, ні зранку, ні в обід. І тоді Яна, запанікувавши, зателефонувала батькам. Так вони дізналися, що я поранений”, – каже Артем.
“Розумів: або стікаю кров’ю, або пробую врятуватися”
Того дня, 18 червня, боєць разом і його побратими, їдучи в авто, потрапили під масований мінометний обстріл на Луганщині.
“У мене були ввімкнені активні навушники. Це дало змогу не відключитися і збагнути, що відбувається. З лівого вуха текла кров. Помацав ліву ногу – зрозумів, що вона до коліна обірвана. Права ще наче якось теліпалася. Вже тоді усвідомив, що залишуся без ніг. Та найстрашніше було – зостатися сліпим: мені обпекло зіниці, і спочатку я нічого не бачив (на щастя, поступово зір повернувся).
У ту мить сказав собі: “Або сиджу в машині, нічого не роблю і стікаю кров’ю, або рятуюся”. Не знаю, як відчинив двері авто, почав повзти, кликати на допомогу. Вже потім мені розповіли, що я проповз добрих сто метрів. Прибігли наші хлопці, я їм повідомив, що в машині ще залишилося двоє побратимів, їх звідти витягли. На той момент вони були живі. На жаль, один помер дорогою від втрати крові. Другого вдалося врятувати. Він теж добряче постраждав, отримав сильний забій легень. Ноги йому хоч і подробило, та їх усе ж, на щастя, вдалося зберегти”, – розповідає Артем Хребет.
Захисник каже: “У тій страшній ситуації допомогли не втратити самовладання твердий характер і козацька кров у жилах”.
“У нашій родині по маминій лінії предками були козаки. Можливо, це також далося взнаки. Крім того, такий я вже є – у будь-якій ситуації маю йти до кінця.
Зрештою, ми морально вже були загартовані. Адже кожен наш вихід на позицію міг бути останнім. Бувало, за кілька метрів від нас прилітали міни, але не вибухали, лише землею обсипало. Така дорога життя, з якої в будь-який момент можна не повернутися… Ми це давно прийняли, бо розуміли, що все одно маємо працювати на перемогу. Це зміцнило наш дух”, – зауважує військовий.
“Це – мій вибір, буду з ним до кінця”
Коли Яна дізналася від батьків Артема, що трапилося, вона відразу заявила: “Це – мій вибір, я його не покину і піду з ним до кінця”. Почувши таку відповідь коханої, боєць більше не вагався. І просто в лікарняній палаті, у перерві між складними операціями, запропонував їй одружитися.
“Попросив маму зайти до магазину і купити квіти та каблучку, описав, якою вона має бути. Доки Яна сиділа біля мого ліжка, ми переписувалися з мамою і в режимі онлайн обирали перстень. Момент освідчення застав кохану зненацька. Але вона відразу відповіла: “Звісно, так!” По-іншому мені, звичайно, хотілося б освідчитися, більш романтично, але вже як є. Невдовзі розпишемося, а справжнє весілля зробимо вже після того, як мені встановлять протези і я пройду реабілітацію. Хочеться затанцювати з дружиною весільний танець…” – каже боєць.
Невдовзі Артем вирушить за кордон для протезування. З ним поїде і кохана Яна, яка доглядатиме за чоловіком. Проживання під час реабілітації за кордоном потребуватиме коштів. Їх наразі і збирає батько бійця Анатолій Хребет.
Після відновлення Артем планує працювати волонтером-аеророзвідником. Каже, його вміння оперувати дронами дуже знадобиться побратимам на фронті. Адже ця війна – це передусім війна дронів та артилерії.
“РФ використовує гармати для збивання дронів, спеціальні антени, які глушать сигнали. Ми ж їм протидіємо, і цього всього треба навчатися. Від аеророзвідки залежить дуже багато: розвіддані про розташування танків, бліндажів, корегування артилерії. Уміліше працюватимеш дроном – надійніше будуть захищені побратими в окопах. Тому, гадаю, мої знання аеророзвідника стануть корисними для інших бійців…”, – каже Артем.
Як допомогти:
https://send.monobank.ua/jar/2FMvGVpFqh
Номер рахунка:
5375 4112 0674 5411
Ціль – 500 тисяч гривень.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
” ”
–>
