Фото ілюстративне з фб-сторінки Генштабу ЗСУ
Настав час, коли лише час від часу донатити на ЗСУ, живучи звичним життям в тилу, замало. Треба або працювати на повну силу для перемоги в тилу, або брати зброю і йти воювати.
Таку думку висловив військовий із Чернівців Вальтер Шеффер, пише molbuk.ua
Також боєць порадив тим, хто виїхав під час великої війни за кордон, там і залишатися.
“Колись писав, що не всі мають взяти в руки зброю та бігти в окопи. Але мушу визнати, я помилявся. Це була індульгенція для “я задонатив на ЗСУ і можу спокійно чілитися в барі”. Ні, шановні, це так не працює. Якщо ви в тилу, то або працюєте на всю для перемоги, або у військомат. Іншого не дано.
Хто виїхав за кордон через різні схеми, прохання – лишайтеся там. Там вам буде безпечніше. Бо хтось з нас таки виживе. Але повикидайте свої вишиванки та прапори. І бажано було б, аби ви ще громадянство змінили. Ще повертається язик називати себе українцем?”
Втомленим від війни Вальтер Шеффер запропонував помінятися місцями. Адже військовим зараз дуже складно: за понад рік випробувань на фронті вони справді потребують перепочинку та лікування.
“Окремо хочу звернутись до “волонтерів”, любителів пофоткатися БІЛЯ війни, потестити джипи на п’янках в Карпатах . Можу запропонувати вам помінятися. Ні, не зі мною. Є безліч тих, хто дійсно потребує відпочинку. Я чітко розумію, що не всі заробляють мільйони та сплачують податки. Ми це розуміємо. Але хто зрозуміє нас?
Втомлені фізично і морально, поранення, контузії, травми, загострення хвороб різної ступені складності, – це майже в кожного. Чи довго організм витримає такі нагрузки? Сумніваюсь. Техніка, і та не витримує, що вже говорити про людей.
При цьому десятки, сотні тисяч чоловіків в тилу ніяк не можуть прокинутись, подивитись правді в очі, і усвідомити головне – війна триває. Люди гинуть. Нас стає дедалі менше.
Ви скажете – ми ж допомагаємо, десь колись донатим, вчимо дівчат розбирати і збирати автомати, час від часу в якості водія їдемо за кордон за авто для ЗСУ. Ми вам звісно вдячні, але чому ви настільки впевнені, що тільки ви це можете робити? Незамінні? То зрозумійте одну просту річ – ми вміємо і можемо робити те саме! А можливо, дехто з нас, ще й більше.
Незамінні – то це, наразі, як раз ми, ті хто тримає зброю. Мабуть , щоб отакі , як ви, безпечно пили свою ранкову каву, тримаючи свій телефончик, з якого ” – 30грн на каву для ЗСУ”, і на цілий день совість чиста? Чи, може, то все-таки більше справа для наших дівчат і жінок?
Нам потрібен відпочинок, ротація, хоча б на 3-4 місяці. Нам потрібно привести своє здоров’я в порядок. Нам потрібно, врешті-решт, побути з родиною.
Нам потрібен хоча б деякий час на реабілітацію, бо навряд чи хто з нас вже залишиться вдома надовго, поки йде війна…” – пише В. Шеффер.
Він наголошує, що зараз ті, хто в тилу, мають прийти на допомогу військовим, які на передовій, і хоч на деякий час замінити їх.
“А що ви будете розповідати своїм дітям після перемоги? Та й хіба ви маєте право запитувати – то коли вже там вона, якщо й досі не знайшли в собі сили усвідомити того факту, що таки потрібно взяти зброю в руки, щоб хоч на деякий час поміняти тих, хто вже вщент виснажений?
Згоден, легко, сидячи в безпеці, кидатись фразою “Віримо в ЗСУ!” Перемога буде за нами в любому випадку, рано чи пізно. Тільки тому, мабуть, більшість з вас ще не сягнула безпечних межів кордону, або й за них.
А чи не соромно вам зараз дивитись в очі тим, у кого чоловіки, сини, батьки наразі на війні? Питання чисто риторичне, бо знаю, що не соромно.
Прокидайтеся вже від того летаргічного рожевого сну, перемога сама себе не здобуде. Невже саме мені потрібно вам нагадувати, що ви таки чоловіки і маєте нести відповідальність за безпеку своєї родини, та за безпеку країни в цілому?” – риторично запитує військовий.
Допис набрав більше пів тисячі “лайків” та десятки схвальних коментарів.
“Золоті слова”,
“Згодна з кожним словом”,
“Чиста правда… Крик душі… Але, на жаль, цей крик здебільшого чують лише ті, хто на війні чи ті, хто чекає своїх”,
“Не почують і не прокинуться. Всі, хто хотів чи міг стати до строю, вже там, на жаль. І вони, блін, найкращі…. І вони потроху закінчуються…”
“Підписуюся під кожним словом”,
“Все вірно, немає що й додати”,
“В точку!”
“Всі, хто розумів і хотів, – вже тут. Всі інші так і будуть до останнього морозитись. А після перемоги багато з них повилізає, щоб розділити її на всіх”, – пишуть у коментарях.
” ”
–>
