Їдемо до 57-річного Василя Скиданюка, який живе неподалік Чернівців, над Прутом, у гарному селі Ревне.
Нас зустрічає високий симпатичний чоловік, гостинно запрошує на своє просторе обійстя. Одразу вражають дивовижні дерев’яні скульптури звірів і птахів: привітний ведмедик, добрий вовчик-братик, мудра сова, гірський орел з розпростертими крилами… На дитячому майданчику, який теж ніби з’явився з казки, гойдається семирічний внук майстра Василько, йдеться в публікації .
“Мені подобаються звірі та птахи, які зробив мій дідусь, – каже хлопчик. – Найбільше люблю вовчика, не боюся його, бо він зовсім не злий. Ще дідусь зробив нам гарний майданчик, я там граюся. Коли виросту, теж стану майстром, як він”.
Вовк – з тополі, орел – з вільхи
У давній хатині з різьбленим ганком, якій понад сотня років, чоловік обладнав майстерню.
“Наша родина споконвіків жила в цьому селі. Цю хату побудував ще мій дідусь. Верстат й інструменти належать моєму батькові, – показує пан Василь. – Він теж займався столяркою. Напевно, від нього мені передалася любов до деревини. У школі я непогано малював. Закінчив училище, здобув спеціальність зварювальника. Раніше займався будівельними та ремонтними роботами. Та останнім часом усе призупинилося через коронавірус. Гадав, чим би зайнятися, бо ж не буду сидіти склавши руки. Вирішив зробити щось цікаве для внуків. Маю їх шестеро – двох хлопчиків і чотирьох дівчаток. Як зберуться разом, то така дідусева втіха”.
Тоді згадав чоловік своє захоплення деревиною і спробував вирізьблювати казкових звірів і птахів. Відтоді створив 14 оригінальних скульптур.
“Першим зробив ведмедя. Він дуже сподобався внучатам, отож вирішив ще щось вирізьбити. Я самоук, ніде цього не вчився, сам усе придумую. Використовую різну деревину. Найкраще різьбити з тополі, бо вона м’яка. Із цього дерева зроблений вовк, але я довго з ним мучився, бо морда чомусь була схожа на свинячу. Отож спилював і спилював, – усміхається пан Василь. – Орел із крилами зроблений із вільхи. Найважче працювати з ясенем, бо він твердий, зате може витримати і дощ, і сніг. Випросив шматок в одного чоловіка “за могорич”, щоби вирізьбити сову з двома зміями. Змащую скульптури олією з парафіном та водяним лаком, жодних фарб не використовую”.
На одну скульптуру – до двох тижнів
Стару деревину для своїх скульптур майстер знаходить у лісі та на березі річки Прут, яку приносить вода.
– Одразу відрізаю шматок, який сподобався. Маю невеличкий тракторець, яким везу додому. Тут уже гадаю, що можна зробити з цієї деревини. Перш ніж почати роботу, маю побачити образ цього звіра чи птаха, – каже чоловік. – Дерево треба відчувати. З одного шматка можна вирізьбити ведмедя, з іншого – сову. Тобто природа сама все розумно придумала, треба лише трохи її підправити. Можна сказати, що я повертаю старим деревам нове життя. Адже вони могли би зігнити, а так радують нас. Усі скульптури зроблено із суцільної дерев’яної заготовки. Вирізаю бензопилою. Це не глина, яку можна зім’яти та переробити заново, тому треба добре подумати, перш ніж приступити до роботи. Для дрібних деталей використовую болгарку та різці. На одну скульптуру йде до двох тижнів.
Ще одна гордість дідуся – дитячий майданчик для внуків. Із будиночком, гойдалками, альпійською гіркою, драбинкою, турніками, пісочницею… “Спершу хотів придбати такий майданчик. Виявилося, що він коштує 56 тисяч гривень. Подумав, що сам зроблю, бо є дошки, є руки, – пригадує майстер. – Так знайшов собі ще одне захоплення під час карантину. Робив усе з любов’ю, тішився не менше від онуків”.
Пан Василь веде нас до сусіднього, батьківського, будинку, де мешкає з родиною. На клумбах – дерев’яні грибочки, гномики, метелики, метрова змія, на лампі гойдається металевий павучок. “Ось ця лавиця зроблена без єдиного цвяха”, – хвалиться майстер. А Василько показує ще одного дерев’яного ведмедя біля криниці – дідусева робота. Заходимо до будинку. Там теж чимало виробів майстра: стіл, лавиці, крісло, підставки для телевізора та вазонів, картини…
– Я міг би робити на замовлення дерев’яні скульптури та дитячі майданчики, навіть за ескізами. Мені це дуже подобається, – запевнив пан Василь. – На жаль, ручна праця у нас не цінується, а вона вимагає багато часу. Один чоловік, любитель риболовлі, замовив півтораметрову дерев’яну рибу. Я можу багато чого зробити…
