На сході України знову тривожно: Росія стягує регулярні підрозділи збройних сил на територію самопроголошених “ДНР” та “ЛНР”.
Упродовж останніх кількох тижнів Росія активізувала військову агресію на Донбасі. Внаслідок обстрілів російських бойовиків лише від початку квітня загинуло 10 українських військовослужбовців. Серед них двоє буковинців – 24-річний Ярослав Карлійчук та 40-річний Олексій Мамчій, йдеться у публікації газети “Молодий буковинець”.
Чи загрожує Україні повномасштабне військове вторгнення Росії? До чого слід готуватися українцям. Чи є шанс вгамувати агресивного сусіда? Про це поцікавився у політолога, директора Інституту світової політики (Київ) Євгена Магди та політолога, викладача ЧНУ Олексія Кандюка.
“Україна готова до атаки агресора”
– Які можливі варіанти подальшого розвитку ситуації?
Є.М.: “Варіантів може бути декілька. Головне не забувати, що війна триває вже восьмий рік. Якщо ми можемо про щось дискутувати, то хіба що про те, наскільки будуть інтенсивними ці бойові дії. Війна нікуди не поділася з України. Інше питання, наскільки наше суспільство готове протидіяти і наскільки наша влада готова протидіяти… У мене щодо наших Збройних сил є стриманий оптимізм. Із тієї простої причини, що зараз ситуація вже не є такою несподіваною, як вона була у 2014 році. Тому, гадаю, що Україна достатньо готова до опору. І світова спільнота, якщо подивитися критично, займає вже дещо іншу позицію, ніж у 2014 році, коли вона просто прогавила атаку Росії проти України”.
О.К.: “Ніхто не може зараз точно спрогнозувати, як далі розвиватиметься ситуація на фронті. З одного боку, це може бути просто гра м’язами. Очевидно, що пов’язана вона із зміною влади в США та зміною позиції американської адміністрації щодо Росії, включно з санкціями.
З іншого боку, це може бути пов’язано із загостренням політичної ситуації всередині Росії та спробою перевести увагу її населення з внутрішньої політики на зовнішню.
Ніхто не може виключати, що може виникнути й відкрите повномасштабне протистояння між Україною та Росією. Хоча мені не зрозуміло, як такий сценарій може реалізуватися. Для цього щонайменше треба, щоби Росія відкрито вступила у військові дії. Говорити, що це неможливо, я би не став, адже у 2014 році багатьом теж здавалося, що війна між двома країнами неможлива, але вона відбулася. Та, якщо це все ж станеться тепер, то варто розуміти, що Росія потрапить у перелік держав-“вигнанців”, з якими ніхто не захоче мати будь-яких справ”.
– Чому Росія вирішила дестабілізувати ситуацію в Україні саме зараз? Це пов’язано із санкціями, які наша влада ввела проти Медведчука та його оточення?
Є.М.: “Причин є декілька. Перше – це активізація дискусії щодо отримання Україною Плану дій щодо членства в НАТО. Звичайно, причиною можуть бути і санкції проти Медведчука, тому що Росія має демонструвати, що її поплічники всередині України є захищеними Путіним. Інакше ж з нею ніхто не буде працювати! Окрім того, причиною може бути прагнення отримати воду до анексованого Криму і прагнення посилити дестабілізацію в Україні. Останнє завдання для Росії залишається достатньо стабільним, і воно є одним із головних для неї”.
О.К.: “Медведчук – не найбільш категорична фігура для російської влади. Санкції проти кума Путіна застосували дещо раніше, тож говорити, що це була пряма відповідь на ці санкції, я би не став. Це швидше пов’язано з так званим “промацуванням” позицій одне одного – з новою американською владою. Якщо це так, то не думаю, що можуть бути якісь відкриті бойові дії. Очевидно, це демонстрація з обох боків готовності до якихось дій”.
“Влада чекає, поки “домовляться старші”
– Телефонна розмова Байдена з Путіним може вплинути на цю ситуацію?
Є.М.: “Може. Можна говорити про те, що Путін у такий спосіб отримав можливість поспілкуватися з Байденом. Та я би не сказав, що це його успіх. Байден достатньо критично налаштований стосовно Путіна. Він це вже неодноразово демонстрував. Просто, якщо Байден запропонував зустріч у “третій” країні, то, гадаю, логічно було би передбачати, що за цей час Росія не буде робити якихось різких войовничих рухів. Адже це знівелює саму зустріч. А Путін цієї зустрічі надзвичайно прагне”.
О.К.: “З одного боку, президенти РФ та США цією телефонною розмовою можуть “підштовхувати” одне одного до прямого контакту… Ми ж не знаємо, про що насправді була розмова в них. Якщо про якісь речі їм насправді вдалося домовитись, то агресія на фронті може піти на спад.
З іншого боку, це могло бути “останнім попередженням” перед діями. Пряма розмова, в будь-якому випадку, щось означала. Гадаю, після цієї розмови події в якийсь бік мали би розвиватися”.
– Що повинна робити зараз українська влада для того, щоби не було ескалації конфлікту та повномасштабного військового втручання з боку РФ?
Є.М.: “Головне, що має робити українська влада, – це вести діалог із суспільством. Мені цього діалогу, відверто кажучи, бракує. Зеленський може скільки завгодно розмовляти із західними лідерами… До речі, він так і не поговорив із Ангелою Меркель – найпотужнішим європейським політиком. Це мені видається показовим. Без цього на якісь реальні успіхи дуже складно розраховувати”.
О.К.: “Вони вже “діють” – притихли і мовчать. Чекають, поки “домовляться старші”. Я не знаю, наскільки українське керівництво взагалі зараз залучене у процес вирішення української кризи”.
– Як нам наблизити перспективу вступу в НАТО?
Є.М.: “Треба змінювати країну. Змінювати та рухатись вперед та діяти більш активно”.
О.К.: “НАТО перетворилося з військового альянсу на щось, схоже на Євросоюз. Це дуже бюрократизована, дуже складна у прийнятті рішень організація. Хоча вступ до неї простіший, ніж вступ до ЄС, але все одно цей процес дуже складний. Тому очікувати, що ми завтра вступимо в НАТО, не варто. Цей процес – на роки. Крім усього, часто політики “розхитують” цю тему, розбавляючи її маніпуляціями про необхідність проведення референдуму – чи хоче Україна в НАТО… І кожна наступна влада “хитає” це питання по-своєму…”.
