Катерина Коверега – донька загиблого на війні снайпера Дмитра Ковереги. 15-річна дівчина з Грозинців почала волонтерити ще тоді, коли батькові потрібна була допомога на фронті.
Дівчина вже передала на передову три автомобілі, різну техніку, військову форму та багато інших речей, необхідних військовим, йдеться в публікації ” “.
Допомагають Катерині в цій справі сестра, брат і його дівчина.
“Прикрив собою командира”
Зі сльозами на очах дівчина розповідає про батька. Дмитру Коверезі було 36 років. У перші дні війни він пішов на фронт. Був стрільцем-снайпером, мав позивний “Тихий”. Чоловік пройшов найгарячіші точки: Сіверодонецьк, Лисичанськ, Донеччину та Харківщину.
– Я почала волонтерити, коли батьку потрібна була допомога. Він саме тоді був на позиціях у Сіверодонецьку. Під час обстрілів у нього та його побратимів згоріла форма. Тоді я й організувала перший збір. Спочатку було складно, небагато людей долучилося. Та згодом почало виходити. Ми купили 12 комплектів форми, взуття, наколінники, ліхтарики. Відправляли на передову й автомобілі. Два нам дали майже безкоштовно. На третій ми організовували збір. Змогли зібрати потрібну суму за два місяці. Відправляли хлопцям також тепловізори, коліматори. У нашому селі є люди, які постійно їдуть на фронт, то через них передаємо необхідні речі. Батько був радий, що у мене виходить, пишався мною. Навіть своїм хлопцям казав, щоб зверталися до мене, якщо щось треба, – розповідає дівчина.
Катерина розповідає, що батько під час боїв кілька разів отримував поранення, мав три контузії. Та, попри все, коли приїжджав додому, рвався назад до хлопців.
– Перше поранення, в ногу, він отримав у Сіверодонецьку. Друге поранення, в плече, отримав, коли витягував пораненого бійця. Ми їхали до нього в Тернопіль, коли він лежав там у лікарні, пропонували забрати додому. Він відмовився, казав: “Ні, в мене там хлопці, як вони будуть без мене. Я не зможу”. Навіть коли приїжджав додому, минало кілька годин – і він вже говорив про своїх товаришів, мовляв, хочу до хлопців. Він дуже хвилювався за них, – каже дівчина.
Загинув Дмитро 19 березня 2023 року від важких поранень під час мінометного обстрілу ворога на Харківщині, поблизу Куп’янська.
– Перед смертю батька, ми купили для нього приціл, а для хлопця з Нацгвардії – прилад нічного бачення. Та, на жаль, ні тато, ні той хлопець не дочекалися цього обладнання. Батько прикрив собою 22-річного командира дощвідділення, коли на нього летіли осколки. Цим він врятував Артему життя. Коли батька хоронили, командир приїхав на похорон, – продовжує Катерина Коверега.
“Були схожі і характерами, і зовнішністю”
Дівчина каже, що вони з татом були дуже близькими, любили проводити разом час, відпочивати на природі. А ще дуже схожі – і характерами, і зовнішністю.
– Коли він якось приїхав, ми зробили разом татуювання. Він набив собі на руці кинджал та фразу “Memento mori”, що означає: “Пам’ятай про смерть”. А я набила маленьке тату на ключиці – напис “Вільні”. Він завжди казав, що ніколи мені нічого не буде забороняти, бо я в нього одна донечка. Звісно, інколи все ж забороняв, але це ж батьківська турбота. Тато мав дуже бойовий характер. Завжди мені казав: “Не хвилюйся, прорвемося. Усе буде добре”. У мене скільки спогадів. Ми дуже любили проводити час на природі, біля озера, ловити рибу. Він часто казав: “Шукай будиночок біля Дністра – то буде наша дача. Будемо там відпочивати, коли я приїду”. А тепер він похований біля води, навпроти могили – озеро, – розповідає дівчина.
Після смерті батька дівчина разом із сестрою Христиною, братом Денисом та його дівчиною Альбіною продовжують волонтерити. Зараз допомагають бригаді, у якій воює дядько Каті.
Про те, на що збирають кошти зараз, розповіла Альбіна.
– На початку війни збори йшли краще. Зараз бачимо, що люди почали прохолодніше ставитися до них. Ми завжди просимо мінімальне – репост і буквально кілька гривень. Ми не хочемо, щоб сталася така ж ситуація, як із татом Каті, коли він просто не дочекався приціл. А на нього ми збирали три з половиною місяці. Згодом передали його бригаді, в якій служив Дмитро. Прилад нічного бачення теж їм передали. Адже в них взагалі не було такого спорядження. Зараз ми збираємо на автомобіль для бригади дядька Каті. Адже воно їм вкрай необхідне. Автомобілі на фронті – це розхідний матеріал. Машина, яку ми передали хлопцям для перевезення поранених, проїздила близько двох тижнів на фронті й згоріла. А авто зараз дуже необхідні, адже вони можуть врятувати життя пораненим, – розповіла Альбіна Тихонова.
На сайті президента зареєстрували петицію про присвоєння посмертно звання Героя України Дмитру Коревезі. Станом на 30 травня петиція зібрала майже 5 872 підписів із 25 тисяч необхідних.
Посилання на петицію: https://petition.president.gov.ua/petition/190992
Зараз Катерина збирає кошти на автомобіль для бригади свого дядька.
Як допомогти:
UA383052990262046400946305033
Монобанк: 5375411205786259
Приват: 5168745153610693
” ”
–>
