“Любов, яка лікує” – проект благодійної організації “Карітас Чернівці”.
Цей проект спрямований на допомогу дітям з важкими захворюваннями, які потребують дороговартісного та тривалого лікування, а також на підтримку їхніх сімей.
Ми поспілкувалися з керівницею центру для людей з інвалідністю Валерією Мартинюк під час іпотерапії в кінному клубі “Прованс”.
Іпотерапія – це форма реабілітаційного та терапевтичного підходу, в якій використовується взаємодія людини з конем.
Як розповідає Валерія, такі дні, коли вдається десь виїхати бувають доволі часто:
“Тюльпанове поле, кав’ярня “Горнятко”, що в Лужанах , а зараз коники. Це доволі складно для всіх, це складніше ніж бути в центрі, особливо для нашої молоді, тому що, вони йдуть у світ”, – каже Валерія.
Також керівниця розповіла, чому так важливо контактувати з тваринами для вихованців.
“Ті, хто катались на конях, вже знають їх імена, вони мають емоційний зв’язок з твариною. Саме іпотерапія допомагає соціалізуватись і почати взаємодію з живою істотою. Тобто, якщо тобі важко контактувати з людьми, ти починаєш спочатку контактувати з тваринами”, – пояснює Валерія Мартинюк.
Крім того, центр проводить терапію з собаками.
“Коней, як і собак спеціально навчають спокійно реагувати на різкі рухи і коли дитина засовує руку в пащу, або тягне за гриву – тварина залишається спокійною”, – каже керівниця.
Кілька вихованців проявили ініціативу до розмови. Першим співрозмовником був Максим, якому 17 років. Він розповів про свої вподобання та емоції:
“Люблю гуляти, навчаюсь в училищі на кравця, шию спідниці та інші речі. Мрію пошити рожеву весільну сукню для Валерії Сергіївни. В центрі ми граємо в ігри, займаємось з психологом та логопедом. Тут я навчився більше думати про інших, також дуже люблю обійми”, – розповідає хлопець.
Ще один хлопець, Ігор, розповів про свої захоплення.
“Люблю грати в ігри та з котом. Дуже подобаються машини, можу сказати рік випуску та взагалі про кожну деталь, яка пов’язана з ними”, – каже Ігор.
Вова колекціонує фігурки оленів та все, що з ними пов’язано.
“Кружки, картинки, сувеніри – мені це подобається”, – каже хлопець.
Ярославу – 20 років. В центрі він лише рік, але вже зміг зі всіма подружитись. Хоче стати офіціантом та працювати в кафе.
“Головне, що я можу порадити людям – це вірити в себе. Якщо хочеш досягти своїх мрій – йди і роби. Тепер після роботи в центрі моє кредо – один за всіх і всі за одного”, – розповідає Ярослав.
Авторка: Анастасія Веренько
” ”
–>
