До війни чернівчанин родом із Харківщини Олександр Сапунов працював директором ринку на Гравітоні, виховував із дружиною двох діток.
Після 24-го лютого він для себе не бачив іншого вибору, окрім як піти на війну. Сапунов став сапером у 92-му окремому батальйоні Чернівецької тероборони.
“Коли глянув на ногу, побачив дірку”
“Коли політика перейшла в площину кулеметів, треба вибирати, на якому ти боці. Я вибрав, для мене інших шляхів не було”, – каже Олександр Сапунов.
Через деякий час їхній батальйон відправили на Слобожанщину, яку тоді звільняли від окупантів. Місцевий мешканець попросив його очистити подвір’я від мін. На жаль, Олександрові не пощастило. Він наступив на “метелика”, або ж “пелюстку” – протипіхотну міну.
“Я вирішив стати за великим деревом. Оглянув місце, де планував ступити. Земля, коріння – все мало дуже природній вигляд. Тим паче, під деревом, як правило, міни не залишають. Та цього разу вийшло інакше. Коли наступив на “пелюстку”, мене наче оглушило. У перші секунди не відчував болю. Далі нога почала “горіти”, як у вогні. Коли глянув на неї, побачив дірку. Біль став гострим, я почав лаятися, кричати. Заспокоювало те, що поруч пацани. Тож сконцентрувався на тому, щоби не впасти і не втратити свідомість, а чекати, коли мене заберуть. Було дуже боляче, коли перетягували ногу турнікетом. Здавалося, мені її на місці відрізають”.
Пізніше Олександр аналізував, чому той “метелик” опинився під деревом, ще й так майстерно замаскований.
“Ця хата, яку я розміновував, знаходилася біля школи. Там у росіян розташовувався штаб. Те місце під деревом було дуже зручною позицією для стрільби по штабу. Тож вони могли зробити про всяк випадок таку пастку, – розмірковує. – А в хаті, яку я розміновував, ті виродки взагалі залишили “ефку” (ручна осколкова граната Ф-1 – ред.) – це страшна штука. Якби люди необережно струснули покривало в хаті, воно б все вибухнуло. Я ту гранату знешкодив. Того “добра” вистачало, хоча багато чого ворог не встиг замінувати, бо поспішно втікав. Найбільш небезпечно було у підвалах, які могли бути замінованими. Туди страшно було спускатися. У ці моменти “очко” ух як стискалося. Зате коли виходиш – відчуття неймовірні. І сонце яскравіше світить, і пташки співають”.
Після поранення почалося тривале лікування, далі – ампутація частини ноги. Зараз 46-річний боєць відновлюється, при цьому не падає духом і не скаржиться. Запевняє, що абсолютно щасливий.
“Змирився я зі своєю травмою ще на операційному столі. Про що мені жалкувати? Що в мене частини ноги немає? Ну так її вже немає, все. Та я все одно можу багато чого робити. У багатьох пацанів узагалі не вийшло… Вони загинули… Тому я – щаслива людина. Мені немає на що скаржитися і я ні про що не жалкую. Якби можна було повернути час назад і мати вибір, я би знову пішов на війну. Мабуть, вже не наступив би на те ж місце. Хоча не факт, бо це доля. Буває, що не пощастило і все. Боєць, з яким я лікувався, розповідав, що потрапив із товаришем під обстріл. Один випав із одного боку машини, другий – з іншого. Цьому в п’яту поцілило, а товаришеві – просто в груди…”
“Росіяни хотіли зробити нас рабами, а тепер самі ними стануть”
Також Олександр Сапунов тренується, не полишає думок про військову службу.
“Планую повернутися у свій підрозділ, а там буде видно. Бігати, мабуть, уже не вийде. Але сапери ж не штурмовики, у нас свої задачі, нам і не потрібно бігати. Якщо не справлятимусь – переведуся в інструктори чи ще кудись. Головне, щоби нога швидше зажила”.
Втім, навіть у цей складний період, чернівчанин не полишає боротьби проти рашистів, але в юридичній формі. Днями він подав до поліції заяву з вимогою розпочати кримінальне провадження проти російських військових злочинців за фактом завдання йому тілесних ушкоджень. Далі планує подати позов до суду проти окупантів і змусити РФ виплачувати йому компенсацію.
Сапунов переконаний: так варто вчинити кожному військовому або цивільному, потерпілому від звірств Росії.
“Те, що зі мною сталося, згідно з законами України, – це нанесення важких тілесних травм. Хочу, щоби мене визнали потерпілим і передали справу до прокуратури. Якщо кожен потерпілий від ворожої агресії так зробить, Росія буде роки працювати лише на компенсацію того, що вона натворила. Я не хочу висіти у своїх чи ваших дітей на шиї, щоби вони мені платили. Навіщо, якщо є Російська Федерація? Сама прийшла, напала. А це має ціну у цивілізованому світі. Тому треба щось робити. Розумієте, держава під час виплат репарацій від Росії все одно буде базуватися на якихось речах. І постане запитання: де ті постраждалі? Усе це має бути юридично зафіксовано. Так працює закон”, – переконаний Олександр Сапунов.
“Виродки гадали, що вивели мене зі строю, скалічивши. Але я тепер зроблю набагато гірше для них, – додає боєць. – І якщо сотні тисяч це зроблять також – ого, Росія більше ніколи не захоче нападати. Всю свою історію тоді вони будуть рабами. Вони ж хотіли нас рабами зробити. А тепер стануть нашими…”
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
