Чернівчанка Тетяна Черновська до початку повномасштабного вторгнення займалася підприємницькою діяльністю. З перших днів війни вирішила, що буде волонтерити.
“Я була впевнена, що основна наша мета тепер – допомагати всіма силами армії, своїй країні”, – ділиться з кореспонденткою ” ” пані Тетяна.
– Почалася війна, і треба було діяти. У перші дні до мене надходило багато звернень від військових із різних частин. Я розуміла, що тоді була величезна потреба у допомозі. З 26 лютого я розпочала свою діяльність. Благодійний фонд відкрила пізніше, тому що потрібно було зібрати всю офіційну документацію. Робити все офіційно було правильним рішенням, – розповідає волонтерка.
Благодійну організацію назвали “Артанія України”. Тетяна розповідає, що назву цю обрали не випадково.
– Моя подруга компетентна у таких питаннях. Вона мене запитала: “З якої букви має починатися назва твоєї організації?” Я відповіла: хочу на “А”. Вона запропонувала назву “Артанія”. Це давня, історична назва. Можна сказати, що з неї й почалося становлення України. Це східнослов’янське державне утворення VII– IX століть на території Східної Європи. Артанія була колись за 120 кілометрів від Києва, – каже Тетяна.
“Дала слово, що буду допомагати людям”
Благодійний фонд – неприбуткова організація, зауважує волонтерка. Працюють волонтери за трьома напрямками: допомога військовим, людям на звільнених територіях та військовим у госпіталях.
– Наші буси одними з перших заїхали в Ізюм, коли місто було ще майже закрите. Ми отримали дозвіл із Києва. Так само одними з перших заїжджали у звільнений Херсон. Часто ми їдемо до людей у села, які були окупованими, там потреба ще більша. У шпиталі передаємо медичне обладнання. Переселенцями у Чернівцях ми не займаємося, але якщо людина звернеться по допомогу, то звичайно, не відмовимо, – додає Т. Черновська.
“Кожен має щось робити для перемоги”
Тетяна каже, що інколи волонтери допомагають й інтернатам на прифронтових територіях.
“Але їм допомагаємо не дуже часто, тому що таких дітей часто перевозять в інші місця. З цим важче”, – розповідає Тетяна.
Волонтерка каже, що за рік система допомоги вже напрацьована. У її телефонній книзі – сотні номерів військових, міських та сільських голів. Є й люди в різних областях, які допомагають скеровувати допомогу туди, де це потрібніше.
– Наприклад, на Миколаївщині є людина, яка координує нас. Каже, в яких населених пунктах найгірша ситуація, куди потрібно доправити допомогу найперше. Допомогу в селах ми не залишаємо, а хочемо бачити людей, які її отримують. Так ми переконуємося, що людина точно її отримала, – додає. Т. Черновська.
Волонтерка вважає, що кожен має щось робити для нашої перемоги.
– Там бабуся шкарпетки плете, а хтось інший свічки чи сітки робить. Ми не повинні втомлюватися від війни, а щоденно щось робити для перемоги.
” ”
–>
