Днями у Чернівцях відбулася публічна дискусія з ексміністром економіки Павлом Шереметою, засновником Києво-Могилянської бізнес-школи.
Модерувала подію книжкова оглядачка та викладачка Лілія Шутяк.
Шеремета розповів про майбутній економічний розвиток України, роль інновацій під час війни, безпеку та економічну свободу.
Про економічну стратегію
– Що є двигуном економічного розвитку? Є три зовнішні компоненти і один внутрішній. Серед зовнішніх – земля. Тому нам критично важливо відвоювати нашу територію. Будь-яка окупація землі – це мінус у нашому внутрішньому валовому продукті. Між іншим, тут є парадокс, що на Заході навіть не вказують цей факт, бо вони звикли до принципу непорушності кордонів. Ця тема була закрита ще після Другої світової
Друге – праця. Навіть не населення, а праця. Тут ключове питання – повернути наших біженців. Та для того, щоб їх повернути, потрібна економічна свобода. Вона дасть можливість створювати нові підприємства, модернізувати нинішні, а значить і створювати робочі місця.
Третє – капітал та інвестиції. А економіст Йозеф Шумпетер виокремив ще й четвертий фактор – інновації та підприємництво.
Зміни за цими трьома зовнішніми факторами дають нам 50% результату на виході. Інші 50% дає цей четвертий фактор.
Уряд не здійснює інновації. Їх роблять люди і підприємства. Роль уряду і місцевого самоврядування полягає в тому, щоб допомогти особам і підприємствам впроваджувати інновації та підвищувати продуктивність.
Весь цей процес Шумпетер називав “творчим руйнуванням”. Він наголошував, що треба забезпечити динамічність економіки. Тобто, що старі галузі, особливо ті, які не прибуткові, повинні “вмирати”. Це дуже складно. Я бачив дуже багато старих галузей у своєму кабінеті в Міністерстві економіки, значно більше, ніж нових. Це факт із життя: старі галузі більші, краще організовані, в них сильніше лобі та більше грошей. Нові – розпорошені, вони як немовлята. Але старі галузі повинні “відмирати”, і на їх місце прийдуть нові галузі. І цей процес потрібно стимулювати. А бажання і прагнення окупантів відновити цю стару велич – безперспективні. Вони перебувають на неправильному боці історії. Ми говоримо про відновлення, модернізацію, про рух вперед. Це про те, якою має бути економіка України, бо до війни це процес нам дуже важко давався. Нам треба дуже простимулювати це.
Що Україна може запропонувати молоді
– Зараз країна може запропонувати лише патріотизм, підприємства, що зараз працюють, сильний дух, захоплення світу, повітряні тривоги та постійне відчуття небезпеки.
Після перемоги держава у співпраці зі світом повинна гарантувати безпеку. Адже складно говорити про будь-які серйозні інвестиції без безпеки. Якщо її та інвестицій не забезпечать, не буде робочих місць. Відповідно, молодь не буде повертатися.
Друге – економічна свобода. Це те, що нам дуже важко дається і буде даватися. Навіть до війни ми були на 130 місці у світі. Ми – друга найменш вільна економіка у Європі після Білорусі. Нам потрібен у рази вищий рівень ВВП на душу населення, ніж у нашого східного сусіда. Бо тільки так ми зможемо фінансувати наш військовий бюджет.
Ми зараз досягаємо цієї відносної співрозмірності через допомогу світу. А вона є через відчуття негайності та невідворотності. Тобто, “якщо ви не допоможете нам зараз, ми помремо”. Танки – зараз, літаки – зараз, амуніцію – дуже зараз. Коли буде досягнено перемоги, чи іншого варіанту спокійнішого розвитку подій, ця негайність може суттєво знизитися. А чим тоді заставити Шольца і та інших робити ті рішення, які зараз під страшенним тиском вони роблять?
Підсумую: нам потрібні безпека та економічна свобода, які дозволять запустити двигун підприємництва та ним залучати інвестиції.
Як ефективно взаємодіяти із західними сусідами.
– Ці країни пройшли через процес творчого руйнування. Там вмерли старі галузі. Ми проходимо зараз значно важчий шлях.
У Європі хочуть, щоби ми також пройшли цей шлях творчого руйнування, реальної лібералізації, приватизації та очищення. Та корупцію та інші явища ми це все ще не подолали.
Насправді, вирішення цих проблем, яке дає зростання ВВП, як у країнах Центральної та Східної Європи, не є вищим пілотажем. Вищим пілотажем вважають вихід із “пастки” середнього доходу. Це набагато важче. Вийти з 3000 доларів на душу населення, як було до війни, на 12 тисяч, як у Центральній і Східній Європі, – це арифметика. Дайте економічну свободу, конкуренцію та можливість підприємству розвиватися – і воно підніме ВВП. Але і 12 тисяч ВВП на душу населення на рік уже нікого не вражають. Ірландія – це 60 тисяч, Сингапур – 70 тисяч, США – 50-60 тисяч, Словенія – 30 тисяч, Польща – 20 тисяч.
” ”
–>
