Фото: особистий архів бійця
Війна Росії проти України триває вже дев’ятий рік. 39-річний буковинець Руслан Волощук добре пам’ятає, як усе це починалося. Адже він – учасник АТО, Герой України.
У розмові з кореспонденткою molbuk.ua захисник розповів свою історію боротьби за вільну українську землю.
“Коли ти далеко, а родина в Україні – це жахливі відчуття”
“Повномасштабне вторгнення застало мене на роботі за кордоном, – згадує Руслан Волощук. – 24 лютого телефон розривався від повідомлень і дзвінків. Переживання стало моїм головним товаришем на декілька днів. Я відчув страх за дітей, дружину, батьків, племінників, всіх моїх рідних та близьких.
Дружина просила залишатися за кордоном, працювати, не їхати додому, бо потім не зможу виїхати. Але я сказав: “Ні, їду додому. Я воював, захищав Батьківщину, отримав учасника бойових дій, і що, буду просто сидіти за кордоном, доки біля голів моїх дітей падають ракети?!” Мені було би соромно сидіти перечікувати там. Тож зібрав речі і поїхав додому”.
“Не хочу, щоби мої діти соромилися мене”
Нормальний чоловік має усвідомлювати, що захищати сім’ю, Батьківщину – це його обов’язок, переконаний співрозмовник.
“Я хочу жити у вільній країні і своїм двом синам чесно дивитися в очі, коли вони запитуватимуть: “А де ти був під час війни?”. Хочу бути прикладом для дітей, адже любов до Вітчизни, патріотизм потрібно прививати ще з дитинства. Моя країна має жити європейським життям і руйнувати все “совєтське” навколо себе. Такій країні як “росія” взагалі не місце на цьому білому світі”, – каже.
“Лише дурний не має страху”
“У 2014 році я потрапив під часткову мобілізацію за указом президента, – провадить чоловік. – Не мав жодного бойового досвіду на той час. Але вручили повістку, тому я зібрався і поїхав у військкомат. Були військові навчання, потім відправили на донецький напрям. Спочатку здивування, страх. Це у всіх так. Втім, якщо “толковий”, то швидко навчався.
Рік відслужив, отримав учасника бойових дій. Потім служив за контрактом, бо в країні сіялася криза. Хотів забезпечити свою сім’ю всім потрібним, і звісно, працювати на благо держави”.
“Це війна, тут або ти, або тебе”
Військові дії 2014 і 2022 справді дуже відрізняються, зауважує Руслан Волощук.
“Тоді війна була лише в двох областях. Не було авіації, балістичних ракет, зазвичай бомбили градами, мінами. Але ми вистояли, бо в нас не було іншого вибору. Воювали здебільшого проти нас сепаратисти, якими керували росіяни.
Ситуація була складна: не мали нормальної форми, все запущене, розкрадене. Тому тоді, як і сьогодні, допомагали волонтери, прості міщани та селяни. Жили в “землянках” (земляні окопи), їли те, що зваримо… Насправді складно згадувати, мозок ніби блокує спогади… Ми все бачили… Це війна. Тут або ти, або тебе…”
Тепер, звісно, ситуація краща. Є зброя, системи ППО, “Джавеліни”, каже військовий.
“Багато хлопців стали досвідченішими, пройшли навчання. А головне – мають ідею, за яку боряться. Нарешті в армії їсти дають нормально. Тобто можу сказати, що сьогодні по можливості країна дбає про своє військо.
Але щодо самих військових дій, то тепер набагато гірше. Русня використовує багато стратегічної зброї, лінії бойових дій охоплюють значно більшу квадратуру, аніж тоді. Тому, звісно, це дві різні війни, але з однією ідеєю”.
“Я знав, заради чого це роблю”
“На той час моральний стан у військових з моєї бригади був різним, – провадить буковинець. – І самогубства були, це правда. Але я не міг зрозуміти: як це людина падає духом, чому так?! Я собі мав ціль, і знав, заради чого це роблю. Подивився, як люди живуть у європейських країнах, і задумався: “А чим Україна гірша? Україна може бути однією з найкращих держав світу!”
І в 2014-му в нас була мета, тобто ми не просто мінами кидалися. Боротися за кожний клаптик – головна ідея, яка актуальна й тепер. Але тоді при владі були інші. Несправедливість, корупція просто знищували нашу ідеологію. Почалися якісь перемовини – і все, справа пішла на “стоп”. Проте, як кажуть, то вже історія, постараємося побудувати класну державу.
Тепер у бригадах шириться фраза: “Якщо комік став нормальним президентом, не впустив нашу країну в прірву, то і ми всі станемо офіцерами та генералами”. Тобто хочемо вже позбавитися цих радянських стереотипів. Кожна людина може щось змінити, головне – почати”, – вважає боєць.
“Подмухало тепле повітря, а то була куля”
“У 2015 році, коли ми перебували на блок-посту у Мар’їнці (Донецька область), нас обстріляли впритул. Я навіть не дуже зрозумів, що то було. Раптово – тепле повітря, озираюся і бачу, що куля. Стан афекту охопив мій розум, але наступні вибухи одразу повернули до реальності і ми побігли до окопів. Такі обстріли, на жаль, надалі бували часто”, – каже.
“Вдома – то вдома”
Коли закінчився контракт, Руслан Волощук нарешті повернувся додому, де на нього чекала родина.
“Тішився, адже повернувся живий та здоровий. Вдома завжди найкраще. Там дружина, діти, рідні. Хотів воювати разом зі своєю бригадою, але мене залишив військкомат на Буковині. Був головним сержантом, потім пішов у новостворений батальйон і став командиром особового складу, проводив навчання для новачків.
Пізніше мене призначили начальником автомобільної служби військової частини. Тобто мій основний обов’язок – керувати усією наявною колісною технікою. Тепер ми в Києві. Навесні я їздив усією Україною, особливо на схід та південь, щоби перегнати транспорти на потреби ЗСУ.
“Прагну жити у вільній країні”
“Протягом цих дев’яти років я справді змінився, – зауважує чоловік. – Руслан військовий 2014 і 2022 років – це різні люди, але було б дивно, якби було по-іншому. Я став старшим, досвідченішим. Патріотичний дух мене постійно окрилює та надає підтримку в складні часи. Ідея вільної країни живе в моєму серці відтоді, як я в 2014 році пішов визволяти Донбас, і буде доти, доки не згине вся русня з нашої землі.
Я хочу кращого майбутнього для молодого покоління. Щоби не виїжджали люди, а залишалися тут досягати своїх цілей, на рідній неньці. Снідали з родиною, обідали та вечеряли, адже час із близькими – найцінніше, що є в кожного з нас. На жаль, не завжди це усвідомлюєш…”
“Надія є”
“Вірю, що ми пережимо цю нечисть, – додає Руслан Волощук. – Такого сусіда, звісно, тяжко мати, але пакетів чорних ми маємо вдосталь. Сподіваюся, нашу владу це навчить в першу чергу вкладати кошти в обороноздатність України. Я впевнений, що Україна стане європейською державою, і це побачать мої діти і рідні. Все буде Україна!”
Авторка матеріалу: Катерина Тирон
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
