Сьогодні, 8 лютого, Хотинська громада провела в останню дорогу свого Героя Михайла Осіпова. Сотні людей прийшли, щоб вклонитися і скласти останню шану Герою.
Про це повідомляють Хотинські війсті.
Хотинчанин, старший лейтенант, командир інженерно-саперного взводу Михайло Федорович Осіпов загинув 13 жовтня 2022 року на Херсонщині, під час виконання бойового завдання на окупованій території.
Декілька місяців вважався зниклим безвісти, тож у рідних жевріла надія, що можливо Михайло вижив, але потрапив у полон. Однак дива не сталося…
– Востаннє ми з чоловіком говорили 12 жовтня, – пригадує дружина Ольга. – Я і не знала, що наступного дня його життя обірветься… Думала, просто є проблеми зі зв’язком, тому не дзвонить. Як згодом мені розповіли військові, друзі Михайла, він та його побратими вирушили на бойове завдання вглиб окупованої території. Потрапили у засідку, тривав дуже важкий бій, у якому майже ніхто не вижив… Бійці їхнього підрозділу пробували потрапити на те місце, запускали дрон, щоб з’ясувати, що сталося, однак це зробити не вдалося. Тільки пізніше, після деокупації території, вдалося забрати тіла загиблих…
А далі – довгі та страшні місяці невідомості, болю й очікування. Рідні все сподівалися, що він живий і перебуває у полоні. Але результати експертизи підтвердили, що Михайло загинув.
Доля відміряла йому лише 49 років, він не дожив до свого 50-річчя. Але всі, хто його знав, побратими і друзі кажуть: життя прожив гідно – як справжній чоловік, турботливий батько, вірний син України, патріот не на словах, а на ділі.
Де б не працював Михайло Осіпов, колеги цінували його за професійність та відповідальність.
“Він трудився майстром мереж у Хотинській дільниці “Чернівцігаз”, був фахівцем своєї справи, дуже розумний, врівноважений, спокійний і товариський. Це велика втрата для всіх, хто його знав”, – зазначив майстер Хотинської дільниці “Чернівцігаз” Ігор Долинський.
– Стати на захист України – це був його свідомий вибір, – розповідає про чоловіка Ольга Осіпова. – Він тривалий час перебував за кордоном, прагнув заробити кошти на оплату навчання доньки у вузі. З початком повномасштабного вторгнення дуже боляче сприймав сумні новини з України. А коли син Владислав, який у лавах поліції виконував завдання на Київщині, розповідав про нелюдські злочини і звірства окупантів в Бучі, Ірпені, інших зруйнованих окупантами містах, Михайло не зміг залишатися на чужині. Приїхав додому, щоб боронити від безжального ворога Україну, свою родину. Казав: “Вас захищати – мій обов’язок”.
І як би не було важко на війні, не скаржився на труднощі, бо відчував, що там він на своєму місці.
“Саме на передовій у його характері проявився той міцний сталевий стержень, який не розкривався у буденному житті… Невимовно важко звикнути жити без нього. Ми із сином і дочкою ним пишаємося, бо Михайло вчинив так, як не кожен би зміг”, – сказала дружина.
Ольга із дітьми намагаються бути сильними, як їхній чоловік і батько. Михайло Осіпов до останнього подиху хоробро захищав своїх рідних, кожного з нас від ненависних рашистів.
” ”
–>
