Гарні стародавні та сучасні українські колядки: про що їхні тексти і що вони символізують

З давніх давен українці зранку на Різдво йшли до храму, а після богослужіння, надвечір, ходили по хатах та колядували. У колядників було важливе завдання — принести господарям дому звістку про народження Спасителя.

Як і коли з’явилася традиція колядувати

В дохристиянські часи на території сучасної України давні слов’яни святкували 25 грудня день сонцестояння, яке називалося Коляда. Існувала навіть легенда про богиню Коляду, яка народжувала нове сонце (Божича). А на сонце полював змій, якого звали Коротун.

Ще тоді з’явилася традиція ходити від хати до хати, співати ритуальні пісні і сповіщати людей, що народилося нове сонце. Також у текстах бажали господареві та його родині добробут, силу, щастя. Тексти цих пісень, на жаль, не збереглися до наших днів.

З появою християнства обряд зберігся, але вже проводився на честь народження Ісуса Христа. Тому в колядках почали розповідати про події, пов’язані зі Спасителем. У своїй книжці “Традиції та життєдіяльність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців” Володимир Борисенко пише, що серед українців було заведено збиратися разом та проводити репетиції, щоб потім гарно заколядувати.

Спочатку йшли колядувати діти, пізно ввечері до них приєднувалися й дорослі. Зазвичай групи хлопців і дівчат ходили окремо. Кожна група мала свого ватажка. Після виконання колядки непрозоро натякали на винагороду та бажали господарям всього найкращого в новому році:

“Та виносьте ковбасу, бо я хату рознесу” або “Виносьте також книш, бо напущу в хату миш”.

Часто побажання мінялися в залежності від регіону.

Колядники завжди перевдягалися, виконували свого роду виставу. В західних регіонах у ХVIII-ХІХ столітті був популярний вертеп — цілий пересувний театр, який виступав у будинках заможних людей. Вистава створювалася на основі головної теми — біблійної. Найчастіше використовували народження Ісуса Христа. Хоча інколи розігрували й побутові сцени.

На чолі делегації ряжених колядників у центральних та лівобережних регіонах завжди був той, хто ніс різдвяну зірку. Тут було заведено водити “козу”. Її роль виконував один із учасників групи — він надягав кожух та маску, виконував ритуальні танці.

Старовинні колядки: тексти і їхнє значення

Однією з найпопулярніших старовинних колядок в Україні вважається “Небо і Земля”. В ній прославляється Ісус Христос. А її текст звучить так:

Небо і Земля нині торжествують.

Ангели й люди весело празнують.

Христос родився, Бог воплотився,

Ангели співають, царіє вітають,

Поклони дають, пастиріє грають,

“Чудо, чудо!” – повідають.

Ще однією популярною колядкою вважається пісня “Нова радість стала”. В ній описуються не лише події в Вифлеємі, але й містяться побажання господарям дому та членам їхньої родини:

Нова радість стала, яка не бувала,

Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився,

Як чоловік пеленами убого оповився.

Пастушки з ягнятком перед тим дитятком

На колінця припадають, Царя-Бога вихваляють.

– Ой ти, Царю, Царю, небесний Владарю,

Даруй літа щасливії цього дому господарю.

Даруй господарю, даруй господині,

Даруй літа щасливії нашій славній Україні.

Досить відомою українською колядкою вважається “Добрий вечір тобі, пане господарю”. В ній колядник описує весь цикл різдвяних свят або Святків, як їх ще називають в народі:

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!