Солдат Віталій Філіпець загинув 26 вересня у боях на Донеччині.
Без батька залишився шестирічний син Іванко, без чоловіка – дружина Марія Казаку. Вдова – у чорній довгій сукні та хустині. Дуже худенька, втомлена. Поряд синочок – сумний, серйозний.
Про це йдеться у публікації ” ” від 8 грудня, пише molbuk.ua
“Обіцяв завжди бути поруч”
Віталій Філіпець пішов на війну 20 травня. Воював на Донеччині. Загинув 26 вересня. Ще ввечері перед загибеллю він спілкувався з дружиною, сином.
“У чоловіка були погані передчуття майже з першого дня, – втирає сльози Марія Казаку. – Останній місяць він писав нам, що втрачає надію на щасливе повернення. Загинув у селі Берестове Бахмутського району на Донеччині. Казав, що це найстрашніша позиція зараз на війні і що звідти мало шансів повернутися. Ще 25 вересня ввечері ми спілкувалися. Він обіцяв, що постарається зателефонувати пізніше, якщо його змінять на позиції. А вже наступного дня його не стало…”
Чоловік телефонував щодня, іноді по кілька разів. Та коли перебував на позиціях, не виходив на зв’язок по 4-5 днів. У такі дні Марія собі місця не знаходила.
“Це був жах. Постійно не спала, переживала. Не могла нічого їсти. Для мене було необхідно почути, що все добре. Чекала дзвінка або бодай повідомлення з одним словом, що він живий-здоровий”.
Марія Казаку та Віталій Філіпець одружилися дев’ять років тому. Це було справжнє кохання. Згодом у них народився синочок. Вони мріяли, як разом виховуватимуть його, батько водитиме до школи, допомагатиме з уроками…
“Ми познайомилися у Чернівцях. Це пізній шлюб, нам уже було по 35 років. Ми дуже хотіли бути щасливими разом. Коханий обіцяв бути поруч завжди. Цього року Іванко пішов до першого класу. Батько казав йому, що наступного року вже буде його водити до школи. Але не так сталося…”
“Він був для нас усім”
Від дитини не приховували звістки про те, що тата не стало. Хлопчик мужньо тримається. Свій біль виливає у малюнки та розмови з батьком.
“Іванко дуже сильно переживає. Малює татові малюнки, ходимо на цвинтар. Спілкуємося на небі з зірочкою кожного дня. Ця зірочка – наш татко. Так вийшло, що син зараз мене більше підтримує, ніж я його, хоча, здавалося б, має бути навпаки. Протягом усього похорону він тримав мене за руку. Постійно каже: “Мамо, у нас буде все добре, тільки не плач”.
Мені здається, що чимдалі, тим важче сприйняти те, що Віталія більше немає, усвідомити, що він уже ніколи не повернеться. Мені досі здається, що він на війні і скоро приїде, відчинить двері. Щоразу дивишся на телефон і думаєш – ану ж подзвонить? А може, він усе ж таки живий і повернеться? Часто серед ночі прокидаюся, спілкуюся з ним, його фотографією. Хочеться почути його голос, попросити якоїсь поради. Він був для нас усім. Я йому завжди казала: “Ти і син – моє життя”. Поки що я не знаю, як жити далі, як самій піднімати дитину… Щоби прийняти це, треба багато сил і терпіння…”
Віталій Філіпець, відчуваючи лихе, морально готував дружину та сина.
“Він мені постійно казав: “Я молюся, щоби Бог надав тобі сили і терпіння все це пережити”. Я його питала: “Що пережити?” На що він відповідав: “Цю війну. А ще ти маєш бути сильна. Бо надалі буде ще важче”. Малому він писав окремо в телефоні: “Слухай маму”. Останнього вечора чоловік спілкувався з Іванком і сказав: “У тебе все вийде у школі, ти навчишся читати і писати, але бережи маму”, – пані Марія знову втирає сльози.
Жінка зізнається, що в неї вже не залишилося сил на ненависть до ворога.
“Залишився лише біль від втрати чоловіка. Ні помста, ні ненависть мені його не повернуть. Я віддала б усе, щоби нам просто повернули Віталія живим та здоровим. Мені неймовірно жаль, що моя дитинка залишилася без тата, а я – без коханого. Ми втратили найріднішу людину…”
Раніше повідомлялося, що родинам загиблих захисників вручили медалі “На славу Чернівців”.
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
