В українських народних говірках на Буковині закорінилися вигуки “мой”, прислівник “май” і питальна частка “варе”, йдеться у книзі “Буковина: її минуле і сучасне” (Д. Квітковський, Т. Бриндзан, А. Жуковський).
Вайльо, вай – ой! ой! йой! Лишенько моє ! Вигук страху, болю, здивування. Часто у Федьковича. Румунське аолео!
Варе – питальна частка, переважно у сумнівних випадках; наприклад: “Варе він прийде до нас? Деколи “варе” має значення “чи” або “хіба”, але воно їм не завжди відповідає. Наприклад, у Федьковича: “Де ж, варе, так забарилися?” або “Чи віщувала, варе, моя сестричка, як цю шириньку вишивала, до чого вона придасться?”. Рівнозначного слова в українській мові немає. Румунське оаре – питальна частка, коли відповідь непевна; латинське – гора.
Латирь – побіч, коло, поруч. Наприклад, полягали латирь аюл в латирь; у Федьковича: “От їхав собі латирь мене та сумував”.
Май – румунське май, латинське вульгарне майс, класичне – магіс, вживається для творення вищого ступеня з прикметника, наприклад, маре (великий), май маре (більший), а при дієсловах май означає “ще”, “більше”, “ще більше”. Прислівник май поширений на Буковині і його часто додають непотрібно до вищого ступеня прикметників: “май більший”, “май ліпший”.
Мой – вигук, щось як “гей, ти!”, “гей, ви!”. У повістях Федьковича можна зібрати близько двадцяти румунізмів, між ними деякі цілком невідомі в народних говірках. Цих слів, мабуть, набрався Федькович, перебуваючи у Семигороді, в румунському оточенні.
Румунські неологізми в буковинських говірках походять від останньої займанщини після першої світової війни. Наприклад, префект (повітовий староста), примар (начальник громади, війт), перчептор (податковий урядовець).
Румунізми в українських говірках на Буковині дуже мало зашкодили структурі цих говірок. Вони майже зовсім не змінили їхнього звучання, ні морфології. Буковинці сприйняли їх як вульгаризми у своїй мові, засимілювавши їх на свій лад.
