З Буковини двоє братів із 24 лютого воюють на найгарячіших напрямках. 25-річний Василь та 22-річний Юрій Перебиковські народилися в селі Берестя. Василь – старший син у сім’ї, закінчив Довжоцьку гімназію Новоселицької міської ради та після 11 класу в 2015 році вступив до Харківської національної академії Національної гвардії України. Після навчання хлопець служив у частинах Нацгвардії у Вінниці та Львові.
Про те, як двоє братів вступили до лав ЗСУ, кореспондентка molbuk.ua поспілкувалася з матір’ю Надією Перебиковською.
– У нашій сім’ї це перші військові. Звісно ж, я їх вмовляла не ступати на цей шлях, проте всі мої зусилля були марними. У відповідь тільки чула: “Мамо, не хвилюйся, все буде добре”. Обоє дуже справедливі, аж іноді занадто…, – розповідає мати хлопців Надія Перебиковська.
Старший – нацгвардієць, молодший – артилерист
Надія Михайлівна вже вісім років працює у Польщі, інколи приїжджає додому, проте більшість часу – за кордоном. Минулого року влітку Василь став учасником ООС, та про це своїй матері не сказав.
– Старший був учасником Операції об’єднаних сил. Я його запитувала, як він, чи планує їхати на небезпечні напрями, але Василь казав, що їде у відрядження під Київ. Пізніше тільки через знайомих дізналася, що він був в ООС, – каже Надія Михайлівна. – 14 січня він повернувся додому, проте ненадовго, адже 24 лютого почалася війна. З Василем я більше спілкуюся, тому що молодший син Юрій не завжди має можливість вийти на зв’язок.
Зараз хлопці воюють на Бахмутському напрямку. Василь – нацгвардієць, молодший брат Юрій – артилерист. Після закінчення дев’яти класів Довжоцької гімназії Юрко вступив до Ставчанського професійного ліцею, а згодом почав служити за контрактом у військовій частині в Харкові.
– Після ліцею Юрко пішов до армії. Згадую його слова: “Відслужу півтора року і буду спокійним, що нікуди не втікав”. Прослужив рік, потім підписав контракт ще на пів року, який повинен був закінчитися у травні… Після служби планував працювати пожежником. І ось замість пожежника – військовий… – розповідає пані Надія.
“Бути мамою двох військових – змішані почуття”
Батько братів перебуває в Італії, телефонує синам, щоб довідатися, як вони.
– З батьком Юрія та Василя ми розлучені, але завжди телефонуємо одне одному, якщо наші хлопці довго не виходять на зв’язок. Чесно скажу, бути мамою двох військових – змішані почуття. Це гордість і водночас таке хвилювання. Щоразу дивишся, чи є вони в мережі. Якщо бачу, що виходили на зв’язок – спокійна… – каже Надія.
Пані Надія неодноразово бувала в Польщі разом з молодшим сином Юрієм, де він трохи вчився, працював. Та син зрозумів, що довго бути за кордоном не може…
– Після школи я поїхала з Юрком до Польщі, але через дев’ять місяців він вернувся додому. Сказав, що приїжджатиме в гості, але Україну більше не покине, – зазначає Надія Перебиковська.
Юрій та Василь ще не одружені, проте вдома з нетерпінням чекають їхні дівчата.
– Коли Василь влітку приїхав на п’ять днів додому, планував розписатися, проте його терміново закликали повернутися, – розповідає Надія Михайлівна.
За словами матері, молодший син завжди пишався старшим братом. Зараз вони спілкуються між собою рідко, адже не завжди мають як.
– У Юри часто немає зв’язку. Василь має більше можливостей дати про себе знати. Якщо давно не спілкувалися між собою, то питають один про одного. Одного разу вийшло так, що обох відпустили додому. Я приїхала з-за кордону, і ми всі разом побули вдома. Така була тепла атмосфера, не могла повірити, що зі мною таке відбувається… Не знала, як відпустити їх назад, – згадує Надія.
Після війни у братів є свої плани…
– Молодший каже, що дуже хоче після війни сам приготувати пельмені й поїсти їх, – усміхається Надія. – Старший хоче одружитися зі своєю обраницею. Звісно ж, найбільше прагнуть, щоб це все закінчилося… Коли спілкуємося, вони відмовляються говорити про те, що там відбувається. Завжди кажуть, що все добре,– каже Надія Перебиковська.
” ”
–>
