Сьогодні, 29 березня виповнюється 77 років від дня звільнення Чернівців від нацистів. Найменшу за територією область України довелось звільняти військам 3 фронтів, 4 армій, 49 з’єднань і окремих військових частин в ході трьох наступальних операцій.
Як повідомляє Чернівецький обласний краєзнавчий музей у Facebook, навесні 1944 року з’єднання, що входили до складу І та ІІ Українських Фронтів, розпочали Проскурівсько-Чернівецьку та Умансько-Ботошанську наступальні операції, які стали основним і завершальним етапом визволення міста від нацистів.
І танкова армія, 11 гвардійський танковий корпус, 64 танкова бригада форсували річку Дністер в районі села Устечко біля Заліщиків. У цей же час частини 40-ї армії ІІ Українського фронту форсували Дністер в районі села Волошкове Сокирянського району. Місто було взяте у кільце, 25 березня 1944 року танк гвардії лейтенанта П. Нікітіна увірвався у Чернівці з боку залізничної станції Моша (Північна), а танк М. А. Чижова – з боку аеропорту. Завдяки вдало проведеним операціям місто не зазнало великих руйнувань.
За взяття Чернівців 16 частинам було присвоєно звання “Чернівецьких”, 8 – нагороджено орденом Леніна, Червоного прапора, Суворова. Хмельницького; 5 тисяч воїнів було нагороджено орденами та медалями. В цьому бою загинув лейтенант П. Ф. Нікітін, а його танк Т-34 встановили в 1946 році на Привокзальній площі міста.
Проскурівсько-Чернівецька операція: як це було
Першими на територію області зі сходу вступили 22 березня 1944 року воїни 42-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Ф.О. Боброва, 51-го стрілецького корпусу генерал-майора П.П. Авдєєнка 40-ї армії (командувач генерал-лейтенант Ф.Ф. Жмаченко). З півночі область визволяла 1-ша танкова армія 1-го українського фронту. На дев’ятий день Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції командувач фронтом Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков наказав командувачу 1-ою танковою армією генерал-лейтенанту танкових військ М.Ю. Катукову наступати на південь до Дністра і Чернівців, розсікти ворожий фронт і створити умови головним силам 1-го і 2-го Українських фронтів для оточення 1-ї німецької танкової армії.
На світанку 21 березня з району на схід від Тернополя після короткої артилерійської підготовки і прориву оборони противника 1-ша танкова армія почала наступ на південь.
24 березня 20-та гвардійська механізована бригада 8-го гвардійського механізованого корпусу (командир бригади полковник А.Х. Бабаджанян) першою на всьому 1-му Українському фронті вийшла до Дністра, в ході двогодинного бою оволоділа містом Заліщики і на підручних засобах форсувала Дністер, захопивши плацдарм на протилежному березі. То були перші радянські воїни, які ступили на буковинську землю з півночі.
На плацдарм переправився мотострілецький батальйон бригади, а потім – вся бригада. В той же день до Дністра на схід від Заліщиків підійшов 11-й гвардійський танковий корпус, який повинен був наступати до Чернівців. Згідно наказу командарма Катукова 64-та гвардійська танкова бригада під командуванням Героя Радянського Союзу підполковника І.Н. Бойка вийшла в авангард 11-го гвардійського танкового корпусу і повинна була оволодіти Чернівцями. 24 березня 1944 року брід для танків був знайдений біля села Устечка на захід від міста Заліщиків.
Подолавши р.Дністер танкова частина ввечері 25 березня зайняла Садгору. Дві доби на окраїні міста, в районі пос.Жучка на лівому березі р.Прут, велись бої з противником. Німецька армія тримала оборону Чернівців чималою чисельністю: частинами 7-ї і 25-ї танкових і 68-і піхотної дивізій, 3-м румунським прикордонним полком і 50 літаками на аеродромі. Командарм Катуков наказав підполковнику Бойку увійти з бригадою в підпорядкування 11-го гвардійського танкового корпусу і сумісними зусиллями звільнити Чернівці.
Командир корпусу генерал Гетман одержав наказ командувача армією звільнити Чернівці так, щоб вони не були пошкоджені і зруйновані. На світанку 29 березня 1944 року почався штурм Чернівців. Виконуючи наказ генерала Гетмана, 64-та гвардійська танкова бригада підполковника Бойка разом з 168-м стрілецьким полком 24-ї стрілецької дивізії, форсувавши ріку Прут в районі Калічанки – Магали, наступала на обласний центр зі сходу, а 45-та гвардійська танкова бригада під командуванням полковника М.В. Моргунова з 274-м стрілецьким полком, долаючи Прут біля Ленківців, наступала на Чернівці з заходу. О 14 годині 29 березня Чернівці були звільнені. Командир відділення автоматників 45-ї гвардійської танкової’ бригади старший сержант Юнус Юсупов зірвав з флагштока мерії (нині міська рада) прапор із свастикою і прикріпив червоний.
Чернівчани радісно зустріли своїх визволителів. Ворог втратив в Чернівцях 25 танків, 190 автомашин, 12 гармат, 2 літаки і близько 1200 вояків; 480 – взято в полон, захоплено 14 ешелонів і складів з різним майном, 40 літаків. Звільнення обласного центру було досягнуто з мінімальними втратами – загинуло 16 воїнів 1-ї танкової армії. Серед яких значаться: командир танкової роти, гвардії лейтенант – Бахрушин М.А.; командир танкового взводу, гвардії лейтенант – Нікітін П.Ф.; командир відділення мото-стрілкового батальону, гвардії старший сержант – Толошкевич О.І. (Підстава: ДАЧО; ф.Р-72,оп.4,спр.717,арк.200-220). В результаті цієї операції було зірвано плани німецької армії по закріпленню своїх позицій в м.Чернівці, та утриманню Буковини під контролем фашистської Германії.
За зразкове виконання бойових завдань по звільненню Буковини 20 з’єднань і окремих частин 1-ї танкової і 40-ї армій нагороджено орденами, 11 присвоєно почесні найменування Прикарпатських. 15 воїнам 1-ї танкової і 9 воїнам 40-ї армій присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. Багато воїнів одержали ордени і медалі. 25 квітня 1944 року 1-ша танкова армія була перетворена в 1-шу гвардійську танкову армію. ЇЇ командувачу М.Ю. Катукову присвоєно звання генерал-полковника танкових військ і вручено орден Суворова І-го ступеня. З 5 квітня по 8 вересня 1944 року радянські стрілецькі війська тримали оборону Буковини. З 9 по 25 вересня воїни 240-ї стрілецької дивізії і 54-го укріпленого району 40-ї армії 2-го Українського фронту, 138-ї стрілецької і 2-ї гвардійської повітряно-десантської дивізій 17-го гвардійського стрілецького корпусу генерал-лейтенанта А.Й. Гастіловича, 18-ї армії на чолі з генерал-лейтенантом Є.П.Журавльовим та 4-го Українського фронту під командуванням генерала армії І.Ю. Петрова звільнили від окупантів Путильський район і гірські місцевості Вижницького і Сторожинецького районів. Бойові дії велись 31 добу.
Так було завершено повне звільнення Буковини від німецько-фашистських загарбників. У звільненні Буковини брали участь воїни різних національностей. В 1-й гвардійській танковій армії 52 відсотки особового складу були українці. В числі воєначальників і Героїв Радянського Союзу, які одержали це звання за героїзм при звільненні Чернівецької області – 69 росіян, 26 українців, 3 білоруси, 2 вірменина, молдаванин, комі, осетин, латиш, татарин і єврей.
В обласному центрі і населених пунктах області пам’ять визволителів увічнена назвою вулиць, присвоєно звання “Почесний громадянин міста”, в Чернівцях на Соборній площі стоїть пам’ятник Перемоги, а на постаменті біля залізничного вокзалу встановлено танк лейтенанта П.Ф. НІкітіна, який першим форсував Дністер поблизу села Устечка, першим увірвався в Чернівці і загинув у бою.
Визволення України від фашистських загарбників має виняткове значення для історичної долі нашої держави, оскільки вигнання гітлерівців означало її відродження і повернення з небуття.
