Олена та Василь Гульпаки з Миколаєва на початку квітня опинилися у Чернівцях. Ще через два тижні перевезли сюди своє виробництво. Якщо до війни шили здебільшого спецодяг для подорожей, то зараз – для військових.
Кореспондентка ” ” відвідала виробництво у Чернівцях, а також поспілкувалася із власниками Armolime.
Вибухом вибило вікна в цеху
– Ми в цьому бізнесі вже 10 років. Спочатку виробництво було невелике, але згодом почали розширюватися. До війни здебільшого відшивали одяг для подорожей, занять спортом, для охоронців. Не готувалися зовсім до війни, – каже Олена Гульпак. – Після 2014 року в нас були, звичайно, замовлення від держави, але не в такій кількості, як зараз. У 2021 році ми відшивали багато костюмів в оливковому кольорі, ніби знали. Але все одно готувалися до мирної весни.
Пані Олена розповідає, що до останнього не вірила в повномасштабну війну. Але 24 лютого прокинулася від вибухів. Через активні обстріли міста на деякий час їм довелося припинити виробництво, але замовлення продовжували надходити…
– Ми жили в центрі Миколаєва, а швейний цех був на околиці. Зателефонували вранці наші дівчата, бо вони швидше виходять на роботу. Були розгублені, поїхали туди. Намагалися працювати. Приблизно о 06:30 неподалік стався вибух, у приміщенні цеху вибило вікна. Всі перелякалися. Тоді на деякий час довелося припинити виробництво, багато хто з працівників евакуювався. Але замовлення продовжували надходити, переважно від військових, – згадує підприємиця.
Цілодобово приймали замовлення
Олена з Василем розуміли, що треба відновлювати пошиття одягу для військових. Зверталося дуже багато людей – територіальна оборона міста, різні батальйони, поліція, просили допомоги з місцевої ОВА.
– Люди знаходили наші номери телефонів, замовлення приймали ледь не цілодобово. Тоді вранці вибухів і обстрілів майже не було, приблизно до 13:00 ми відшивали одяг. Після 13:00 за замовленнями приїжджали цілі батальйони. Деякі – на виробництво, інші – до нашої квартири у центрі. Тоді не було менеджерів, всі роз’їхалися, замовлення приймали ми з чоловіком самостійно. Навіть долучили доньку, – пригадує. – Робили великі знижки, деякий одяг віддавали безкоштовно, бо розуміли ситуацію. Так ми працювали до початку квітня.
Два роки тому мали відкрити магазин у Чернівцях
Оленин чоловік Василь родом із міста Новоселиця, але вже 37 років живе в Миколаєві. Коли під обстрілами працювати було вже майже неможливо, вирішили їхати на Буковину.
– Ми щоліта приїжджали сюди на кілька тижнів, а працювали й жили в Миколаєві. Ніколи так довго, як тепер, тут не були. Перед коронавірусом хотіли відкрити свій магазин у Чернівцях, не склалося, – каже.
Пані Олена пригадує: дорога на захід України була важкою. Коли їхали сюди, не думали, що доведеться перевозити ще й бізнес: “На початку квітня приїхали до родичів у Новоселицю. Не думали взагалі про релокацію. Це бізнес сімейний, ми ведемо його разом із сином та його дружиною. Жити треба було за щось. Через тиждень зрозуміли, що роботу треба якось відновлювати. У Миколаєві це було небезпечно, почали шукати варіанти на Буковині”.
Обладнання та техніку з Миколаєва вдалося вивезти за кілька тижнів. Подружжя бізнесменів скористалося програмою релокації. І вже за кілька тижнів після цього підприємство повноцінно відновило роботу в Чернівцях.
– Пошук приміщення, облаштування зайняли в нас приблизно місяць. Подали заявку для релокації – і вже через кілька днів зателефонували з Чернівецької ОВА, запропонували список приміщень для оренди. У Миколаїв тоді, та й навіть зараз, не дуже охоче їздили. Але кошти нам компенсували, тож ми тільки доплатили за терміновість, – каже Олена.
З Миколаєва виїхало також кілька працівників підприємства. З житлом їм допомогли знайомі Василя.
– Також з нами виїхало й кілька працівників, швачок. Решту людей знайшли вже в Чернівцях. Тут працюють люди і з вашого міста, і з Харкова є. Але все одно шукаємо ще працівників: замовлень більшає, не встигаємо все виконувати. З матеріалами є невеликі труднощі, але намагаємося виходити з ситуації, – ділиться думками підприємиця. – Щодо Миколаєва, то місто тримається, але там є проблеми з водою, іншими комунікаціями. Поки що повертатися не плануємо, ще рік тут будемо точно. А може, й назавжди залишимося. Місто мені подобається…
” ”
–>
