На війні проти окупантів загинув житель села Чорнівка Анатолій Красій.
Кореспондентка molbuk.ua поспілкувалася із дочкою загиблого Героя Даною АНДРОНИК.
За словами пані Дани, її тато не чекаючи повістки добровільно пішов до військкомату.
– Ще навесні мій тато добровільно пішов на війну захищати нашу державу. Спочатку його відправили на навчання у Житомир, а потім – на Донеччину, у Слов’янський район, в село Долина. На передову тато потрапив саме на свій день народження. Йому тоді виповнилося 52 роки… Він не військовий, тож бачити, як помирають люди, для нього було дуже важко. Він дуже швидко посивів… Пригадую, тато розповідав, що загинув молодий хлопець під час сильних боїв, він дуже важко це переживав. Коли йшов на війну, взяв лише рюкзак, у якому була спортивна форма та спідня білизна. Я завжди питала: “Таточку, що тобі потрібно?” Він завжди казав: “У мене все є”. Ніколи нічого не просив, зі мною він був дуже відвертий, мамі нічого не казав, брату також, – ділиться жінка.
За Словами Дани Андроник, її батько розповідав про запеклі бої на Донеччині.
– Розповідав про страшні бої, казав, що мало зброї… Його якось відпустили додому, тут ми зібрали кошти для придбання автомобіля для ЗСУ. Коли тато повертався на війну, мене міцно-міцно обняв і сказав: “Я більше не повернуся, там я загину. Поховайте мене у рідному селі. Пробач мені, що я мало проводив часу з тобою, попроси вибачення за мене у своєї мами та у твоєї дочки”. Я не могла повірити у ці слова, відповідала: “Тату, ти мій Герой! Ти приїдеш! Тебе будуть зустрічати, як Героя”. Він лише посміхнувся. Приїхавши з дому на Донеччину, він навіть не відпочив після дороги. Командир пропонував йому, однак він сказав, що хоче їхати на позиції. Об 11 ранку серце мого тата перестало битися… Мені дуже важко та боляче, я не вірю, що його нема. Для мене він був, є та назавжди залишиться справжнім Героєм, – розповіла дочка загиблого Дана АНДРОНИК.
Вічна слава Герою!
” ”
–>
