Що робити, коли тобі 18 і на твоїх руках залишилося четверо малих дітей? В’ячеслав разом із 37-річною матір’ю Мариною, двома молодшими сестрами та двома братами жив у селі Верхньоторецьке Донецької області. Одного дня хлопець повертався з мамою додому, поруч із ними розірвалися один за одним два снаряди.
Вибуховою хвилею жінці пошкодило всі внутрішні органи. В’ячеслав спробував перев’язати рани одягом та побіг шукати допомоги. Коли повернувся, було вже пізно…
Діти поховали матір у воронці від російського снаряда, який її вбив.
18-річний В’ячеслав залишився сам із молодшими двома братиками та сестричками. Дітям вдалося евакуюватися зі свого села на захід України.Наразі хлопець проживає за 300 кілометрів від Чернівців.
Кореспондентка ” ” разом із головою Чернівецької облради Олексієм БОЙКОМ та його радником Андрієм ТКАЧУКОМ відвідали цю родину, щоби допомогти.
Хочу стати реабілітологом
Коли ми приїхали у невеличке містечко на Львівщині, із старого гуртожитку, у дворі якого граються діти, до нас вийшов хлопець невисокого зросту зі світлим волоссям.
В’ячеславу дуже складно говорити…
– Де ти тут живеш? У вас є їжа? – запитує Олексій Бойко.
– Живемо всі разом із братами та сестрами, їжа є, – каже хлопець.
– Які плани у тебе надалі? – каже Олексій.
– Нам потрібне житло, – це зараз найважливіше питання. Мені потрібно навчатися, щоб я міг потім знайти хорошу роботу. Я хочу бути
реабілітологом, – говорить хлопець.
– Хочу запропонувати тобі поїхати до Чернівців. У нас є хороші університети, житло також буде. Твоїх молодших запишемо до школи та на
гуртки. Подумай, – каже О. Бойко.
В’ячеслав задумався і лише зітхнув.
– Я не знаю…. – розгублено говорить.
Тим часом до нас підбігає світловолоса дівчинка із великими голубими очима, на вигляд років семи. Побачила брата та кинулася його обіймати.
– Слава, Слава, а я з хлопцями гралася, – каже дівчинка.
Побачивши незнайомих людей відразу знайомиться.
– Я Олівія, – каже та протягає руку.
– Я Аня, – кажу, – Ким ти мрієш стати? – запитую.
– Суддею, бо вони отримують велику зарплатню, – говорить Олівія.
Найважче було, коли втратив маму..
Дівчинка дуже жвава, постійно щось розповідає. В’ячеслав лише засмучено спостерігає за цим.
– А де ваш тато? – запитую у Слави.
– Я не знаю… Та і не хочу знати… Він для мене давно помер! – каже.
– Ну ви ж повинні бути сильним заради своїх молодших.
– Та якби не вони, не знаю, що б зі мною було зараз. Перші дні, коли не стало мами, я не хотів нічого. Але малі мене привели до тями, тоді я наче прокинувся і зрозумів, що потрібно діяти, – каже хлопець.
– А про Чернівці я подумаю, зараз не можу нічого сказати. Тут довго залишатися не можемо. Умови не для дітей. Мені аж дивно, що приїхали люди з Чернівців, дали гроші на прожиток та запропонували допомогу, – додає хлопець.
– У разі, якщо захочеш приїхати до Чернівців, ми тобі допоможемо, починаючи від побуту і завершуючи навчанням дітей та влаштуванням на гуртки, – каже Олексій Бойко.
Прощаємося. Чи переїде Слава разом із своїми молодшими братами та сестрами до Чернівців, поки невідомо. Олексій Бойко разом із Андрієм Ткачуком залишили йому свої контакти.
” ”
–>
