Сьогодні, 9 травня 2022 року, Україна відзначає 77-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Щорічно в цей день ми згадували жахливу ціну, яку попередні покоління заплатили за мир, і повторювали: “Ніколи знову”.
На жаль, в 2022 році нашу країну знову наздогнало горе. Нацизм знову прийшов на нашу землю, але цього разу – в російській військовій формі і на російських танках. Тому сьогодні ми відзначаємо День Перемоги над нацистською Німеччиною, а в майбутньому встановимо ще одну дату – День перемоги над російським окупантом.
Нагадаємо, що через воєнний стан вихідний 9 травня в Україні скасовується. У 2022 році це робочий день.
День перемоги 9 травня: історія події та суперечки про дату
Друга світова війна тривала з 1 вересня 1939 року і закінчилася в 1945 році капітуляцією Німеччини і поразкою її союзників. Акт про капітуляцію нацистської Німеччини був підписаний 8 травня о 23:01 за європейським часом. Саме ця дата вважається Днем Перемоги в Європі.
За московським часом капітуляція Німеччини відбулася 9 травня. Ця дата є Днем перемоги в пострадянських країнах. Багато українських політиків і громадських діячів пропонують відзначати День перемоги 8 травня із солідарності з Європою.
18 квітня 2022 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект, який пропонує встановити 8 травня Днем Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. А 9 травня проголосити Днем Європи і робочим днем.
“Вшанування в Україні Дня Перемоги 9 травня нелогічне і неприйнятне, особливо після початку повномасштабного російського вторгнення на територію України 24 лютого 2022 року. Україна повинна вшановувати пам’ять полеглих і відзначати День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні разом з усією Європою і всім цивілізованим світом 8 травня. Російська Федерація перетворила 9 травня на інструмент пропаганди і досягнення політичних цілей, розпалювання воєн, виправдання власних злочинів проти людяності, – зазначають автори законопроекту.
Тим часом у Чернівцях ну вщухають дискусії щодо подальшої долі монументу Перемоги на Соборній площі. Частина чернівчан переконана, що його потрібно демонтувати, інші переконані, що зараз це питання “не на часі”.
У мерії оголосили онлайн-опитування, де чернівчани могли вибрати найбільш прийнятний для себе варіант. Як показали результати опитування, більшість тих, хто проголосував (а загалом в опитуванні взяли участь майже 16 тисяч людей), – за те, щоби демонтувати та позбутися монументу (42%). Інших 23% – за те, щоби монумент не чіпати, а ще 23% підтримали варіант “створити музей тоталітаризму і перенести туди”. Ще 13% пропонують встановити на місці монументу хрест.
І доки в мерії міркують, що все ж таки далі робити з цим монументом, кореспондентка molbuk.ua попросила розповісти історію створення пам’ятника шанованого науковця, кандидата історичних наук, політолога Ігоря Буркута.
Ігор Григорович розповів чимало цікавого з історії нашого краю та монументу:
“Соборна площа в Чернівцях – це місце особливе. Воно розташоване поруч із колишнім обкомом партії, а вся влада фактично в СРСР перебувала в партійних руках.
А до того це було крайове управління Буковини, де також зосереджувалася влада всього герцогства Буковини. Відтак на цій важливій площі завжди при всіх властях проводилися якісь заходи. І там, відповідно, стояли різні монументи.
З часів Австрійської імперії та Австро-Угорщини (Австрійська імперія— державне утворення зі столицею у Відні, що об’єднувало спадкові володіння Габсбургів, які до цього не мали загальної назви. Існувало у 1804—1867 роках. В майбутньому – частина Австро-Угорщини – ред.) ця площа декілька разів міняла назву. Під кінець вона називалася площею Австрії. Посередині площі стояв монумент Австрії, а збоку – там, де сквер – був невеликий пам’ятник австрійській імператриці Єлизаветі, яку дуже любили в народі і ласкаво називали “Сісі”. Загибель Єлизавети була трагічною: її у Швейцарії вбив анархіст.
Коли на Буковину у 1918-му році прийшли румунські війська, то, звичайно, площу перейменували на честь діяча румунської історії. Монументи Австрії та імператриці зняли. Румуни ж захотіли там збудувати пам’ятник невідомому солдату, що загинув у Першій світовій війні. Будівництво розпочалося. Але йому завадили події Другої світової війни: в 1940-му році сюди прийшла радянська влада. Звичайно, жодних румунських пам’ятників тут уже ніхто не споруджував. Щоправда, спочатку радянська влада недовго протрималася: почалася війна, сюди прийшли німці з румунами. Проте у 1944-му році їх витіснили з Чернівців “червоні” війська.
І от після перемоги в Другій світовій війні над нацистською Німеччиною вирішили спорудити тут пам’ятник солдату-переможцю. Пам’ятник Перемоги – так він офіційно називався. Для його будівництва вирішили використати працю німецьких військовополонених. На площі поставили бараки, і от німецькі військовополонені це все будували.
У 1946-му році поставили монумент. Центральна фігура в ньому – радянський солдат з автоматом ППШ (7,62-мм пістолет-кулемет зразка 1941 року системи Шпагіна (ППШ) — радянський пістолет-кулемет, розроблений в 1940 році конструктором Г. С. Шпагіним під набій 7,62 × 25 мм ТТ і взятий на озброєння Червоної Армії 21 грудня 1940 року. ППШ поряд з ППС-43 був основним пістолетом-кулеметом радянських збройних сил у Німецько-радянській війні, – ред.), який тримає в лівій руці радянський прапор. Але скульпторка, яка робила цю фігуру (авторкою пам’ятника була українська скульпторка Галина Петрашевич – ред.), щось не розрахувала, тож ліва рука, яка тримає прапор, вийшла помітно довшою за праву. У народі цього солдата прозвали “довгоруким”.
Крім того, там були картуші (скульптурна (ліпна) або графічна прикраса у вигляді декоративно обрамленого щита чи напіврозгорнутого згортка, на яких вміщують написи, герби, емблеми тощо – ред.), на центральному з яких містився напис, у честь чого цей пам’ятник збудований. По боках – назви тих військових частин і з’єднань, які брали участь у боях на території Буковини в 1944-му році.
Пам’ятник цей будувався з головною метою: Радянський Союз вважав, що він прийшов сюди назавжди. Що монумент буде нагадувати всім про те, що саме СРСР переміг у війні, хоча перемогла насправді антигітлерівська коаліція.
Адже вирішальним у війні було те, що воював не лише один СРСР, а й Британська імперія та США. Хочу навести лише один приклад: СРСР, готуючись до війни, свої порохові заводи і заводи, де виготовлялася вибухівка, розташовував неподалік кордонів. Тому коли німці вдарили, вони швидко захопили більшість цих заводів. А ті, що вдалося вивезти на схід, ніяк не могли запустити. І Червона армія залишилася без пороху і без вибухівки, воювати не було чим. Тоді британці та американці ще до підписання закону про ленд-ліз у березні 1941 року почали поставляти необхідну військову техніку, сировину тощо і рятувати від поразки.
Не буду зараз розповідати всю історію війни. Але скажімо так: якби німецькі ресурси не відволікалися на інші дільниці, де йшла війна, то німці мали би набагато більше танків. А сталь, що пішла на танки, витрачали на підводні човни, які топили англійські та американські кораблі. І так далі. Всі воювали, а переможець, мовляв, тільки один – СРСР, і то завдяки комуністичній партії більшовиків, яку очолював “найгеніальніший полководець усіх часів і народів Генералісимус Сталін”. Цей монумент саме це і символізує.
Ще один дуже цікавий момент. Це ж не просто пам’ятник. Це ще трибуна для начальства. Коли проходили демонстрації (а вони відбувалися двічі на рік: першого травня і 7 листопада), то начальство стояло на трибунах, махало ручками. А всі підприємства, навчальні заклади проходили маршем під трибунами. З трибун їм кричали: “Слава советским машиностроителям! Ура, товарищи, уррраааааа!” І так всі підряд. Я також ходив туди як студент. І от коли ми йшли маршем, нам вигукували: “Слава советским студентам! Ура, товарищи!” У відповідь же ми кричали: “Д-ураааа!” Якщо би за це спіймали, то можна було й термін отримати. Але студенти є студенти. Ми таким чином веселилися.
Усі ці демонстрації були для начальства, не для народу. Прості ж люди носили квіти до пам’ятника, чомусь вважаючи, що там поховані загиблі солдати. Ні, там немає жодного поховання. Поховання – на так званому Руському кладовищі. Причому радянська влада поховала загиблих радянських військовослужбовців просто на могилах солдатів різних армій, які загинули в Першій світовій війні. Встановили свій меморіал, зруйнувавши попередній. Уже в незалежній Україні наші студенти-історики разом із австрійцями зуміли поставити поруч із радянським меморіалом два мармурово-чорних хрести у пам’ять тих, що загинули в Першій світовій війні.
Для багатьох буковинців цей монумент Перемоги символізував те, що сюди прийшла та радянська влада, яка чимало людей репресувала, повбивала, повисилала на Сибір, поламала звичний стиль життя, забрала землю в селян і так далі. Тому ставлення було дуже різним. З одного боку, говорили, мовляв, наші батьки-діди там воювали проти Гітлера і загинули. Тож біля цього пам’ятника ми вклоняємося пам’яті тих українців, які загинули. А ще більше людей казали так, між собою (бо ж відверто говорити про таке не можна було), що ми, мовляв, до того радянського окупанта ходити і йому вклонятися не хочемо.
Тут головне те, що Радянський Союз всюди ставив монументи своєї перемоги. І підкреслював, що це їхнє, і вони сюди прийшли назавжди. А виявилося, що не назавжди, що воно все скінчилося.
Чи потрібний цей монумент незалежній Україні? Більшість опитаних чернівчан висловилися, що не потрібний і його треба демонтувати.
Інше питання – що з ним зробити. Я, наприклад, вважаю, що ми повинні зробити те, що вчинили в колишніх країнах соціалістичного табору, в прибалтійських республіках: створили музей тоталітаризму, куди передали зняті пам’ятники радянських часів. Там ці пам’ятники зберігаються, там ведеться наукова робота, досліджується період тоталітаризму. Проводять екскурсії, приходять представники молодого покоління, які того не бачили. Їм це показують і розповідають з точки зору сучасних реалій, як і що відбувалося. Це, як на мене, – найкращий варіант. Бо пропозиції скинути, розбити, винести на смітник, – вандалізм.
Також лунають такі пропозиції: фігуру солдата зняти, натомість поставити щось інше. Бо сам обеліск непогано вписується в архітектуру самої Соборної площі і не несе такого ідеологічного навантаження.
Це треба обговорювати і робити не за один день. Я вважаю, що демонтувати варто. Для того, щоби створити музей, наскільки мені відомо, вже шукають місце. І це потрібна річ. Взагалі ідеально було би всі ті пам’ятники, які знімали різні власті, поміщати в якомусь одному сквері. Щоби можна було прийти і подивитися: от це стояло за Австрії, це було за Румунії, це за СРСР, а це вже наші українські. І тоді історія була би не з книжки, а реальною, до якої можна доторкнутися рукою і відчути.
Щодо того, що має бути натомість, – гадаю, з цим треба трішки зачекати. Там теж може бути пам’ятник Перемоги, але нашої сучасної Перемоги над рашизмом – наступником гітлерівського нацизму. Він може бути і не тут, а в якомусь іншому місці. Словом, над цим треба думати, обговорювати і не поспішати. Бо коли в нас не думаючи щось роблять, то ставлять дерев’яний хрест і цей хрест стоїть десятками років, а люди перестають розуміти, для чого він поставлений.
От як був за Австрії збудований пам’ятник 41-му буковинському полку – так званий “Чорний орел”. У 1949 році радянська влада його зруйнувала, але наші історики вже в українські часи зуміли знайти частину пам’ятника з написами і встановили його на роздоріжжі вулиць Героїв Майдану та Головної (колишніх вулицях Сталіна та Леніна). Хотіли відновити, але то величезні гроші, ніхто на це не пішов, австрійці не допомогли у відновленні.
Врешті поставили дерев’яний хрест і так він там і стоїть. Часто люди, які приїжджають до Чернівців звідкілясь, дивляться на той хрест і запитують: “А хто тут похований?” Та ніхто ж там не похований, це пам’ятник буковинцям, які дуже довго служили в австрійському полку. До речі, той полк спочатку був сформований у Коломиї, а потім переведений до Чернівців. Ну, це вже історія.
Тому обов’язково – конкурс. А не те, що хто ближче до влади був, той своє проштовхнув. Бо потім будуть ходити, плюватися і обурюватися, що це таке поставили тут незрозуміле.
” ” у Facebook | Telegram | Viber |
–>
