Власниця гостомельського притулку для собак та котів Ася Серпінська – разом із помічниками пережила п’ять тижнів російської окупації. Їй і досі – найбільше болять спогади про смерті тварин від осколків, і коли собак – розстрілювали росіяни.
Як притулок оговтується після пережитого страхіття – йшлося в ТСН.
У Гостомельському притулку мешкає зо сімсот собак. Є ще сотня котів. І усі вони пережили страхіття окупації
24 лютого назавжди залишиться у пам’яті сімдесятисемирічної власниці притулку Асі Серпінської як один із найстрашніших днів у житті. Щойно жінка дізналася, що в Україну зайшли російські війська, залишила родину і з Києва кількома видами транспорту добиралася до своїх підопічних. Покинути їх та ще кількох співробітників, які були тут – каже, що не могла.
На наступний день у притулку зникло світло. Росіяни пошкодили комунікації. Зникла вода зі свердловини. Почалися важкі часи.
Не працювали і холодильники із їжею для тварин. Врятував генератор. Його купили волонтери. А привіз, ризикуючи життям, чоловік Асі Серпінської.
Усі 5 тижнів облоги, притулок був під перехресним вогнем. Осколки смертоносного заліза жінка збирає і досі
Таке залізяччя убило з десяток собак. У кількох стареньких тварин не витримало серце. Бахкало так, що земля дрижала. Цілодобово – безупинну. Як нагадування про російські звірства – вирва посеред притулку.
Тварини лише нещодавно почали оговтуватися від шоку. Але гучних звуків усе ще бояться. Заходили окупанти і на територію. Котів не чіпали. А от деяких собак розстрілювали упритул.
Є у притулку і півні. Коли росіяни зачули їхній спів – повз не пройшли.
Попри те, що жили під постійними обстрілами, Ася Серпінська та її помічники намагалися відганяти тривогу. І навіть рятували чужих тварин. Поруч із цим притулком – є ще кілька корпусів, де інші люди тримали звірів. І які залишилися під час війни самі. Серед них – був лев. Росіяни на вході до вольєру встановили розтяжку, щоб хижак не помер із голоду, довелося домовлятися з окупантами про розмінування. За кілька блоків цигарок.
Що лишилася і не покинула тварин – ця мужня жінка не жалкує. Бо притулку віддала понад 20 років життя. Нині ж пані Ася хоче лише одного: аби усі хвостаті знайшли люблячих господарів і вже ніколи більше не знали страху.
” ”
–>
