Зараз сили Росії зосереджені на сході нашої країни: триває битва за Донбас.
Чого нам очікувати далі, кореспондентка ” ” запитала у доктора політичних наук, професора Анатолія Круглашова, пише molbuk.ua
“І у РФ дійде до “народних республік”, на все свій час”
– Наскільки серйозною буде ця битва?
– Цієї битви варто боятися з тієї точки зору, що вона принесе людям загибель, поранення: не тільки нападникам, але й нашим захисникам. Ви бачите, що російські загарбники не церемоняться із цивільним населенням. І після Бучі та Ірпеня ми вже не маємо ілюзій щодо того, наскільки варварська, брутальна сила намагається нас поневолити та знищити. Тому в цьому плані боятися є чого.
А чи варто боятися того, що ми можемо програти цю битву, – на це, переконаний, ми не маємо права. Хоча вона вимагає від нас величезної напруги сил та волі.
Послухати лише заяви “воскреслого” Шойгу (Сергій Шойгу – міністр оборони РФ – ред.) та Лаврова (Сергій Лавров – міністр закордонних справ РФ – ред.). І бачиш, що мінімальний трофей, який хоче взяти кремлівське керівництво, – це території так званих ДНР та ЛНР. Які, як визначив сам собі Кремль, мають бути в межах Донецької та Луганської областей. Це повний абсурд і абсолютно бандитська риторика. Та цим уже нікого не здивуєш…
Та, для керівництва Росії дуже важливо виправдати свої дії в очах росіян, матерів і батьків загиблих військових хоча б якимись результатами. Бо не всі там радіють тому, що отримують із похоронками певні компенсації від російського уряду. Тож Кремль хоче виправдатися тим, що він нібито “рятує” вигаданий ним самим “народ Донбасу”. Бо ж де є в історії таке поняття як “народ Донбасу”, я не знаю. Це приблизно те саме, що казати “народ Рязанщини”, чи “народ Костроми”. Але і в них ще дійде до своїх “народних республік”: і до Далекосхідної народної республіки, і до Хабаровської, і до багатьох інших. На все свій час.
– Росія постійно повторює, що вона воює не з Україною, а з НАТО, насамперед із США.
– Російські балачки – це дуже відома маніпуляційна технологія. Здебільшого вони є абсолютною брехнею. У кращому випадку – неймовірною сумішшю окремих фактів і загальної брехні.
В уяві Путіна і кремлівської еліти Росія має лише одного гідного суперника у світі – це США. Тож вона у своїй уявній ідеї величі начебто змагається зі США, а Україна – це “територія, плацдарм” цієї війни. Не хочу ці пропагандистські штампи навіть цитувати, настільки вони мерзенні. Це абсолютно брехливий дискурс для того, щоби пояснити причини своїх тактичних та стратегічних провалів, мізерність успіхів і велику ціну здобутого просування територією України. Інакше їм виправдатися за те, чому “друга армія світу” не може перемогти якусь 20-ту, грубо кажучи, за те, що вони практично два місяці топчуться в Україні й досі не захопили ключові міста, просто неможливо.
Для цього їм і потрібні міфи, повторювані і Лавровим, і багатьма іншими пропагандистами РФ про те, що вони насправді воюють не з ЗСУ, не з окремими “націоналістами”, як вони кажуть, а з НАТО і США.
Та все це, м’яко кажучи, – для їхнього внутрішнього споживача. Бо за межами Росії більшість людей не готова таку брехливу інформацію сприймати. Але в Росії через тривалість та цілеспрямованість їхньої пропаганди такі пояснення “проходять”. І їх сприймає більшість, не здатна критично мислити або взагалі не бажає мислити, а досі підтримує путінський режим.
“На нашому боці і правда, і сила, і воля”
– Ми ж, на відміну від них, розуміємо, за що воюємо.
– Так. Для українців це загальнонародна та загальнонаціональна війна. На нашому боці і правда, і сила, і воля, і бажання жити у своїй країні.
Бо що таке проголошена Росією денацифікація України? Це насправді наша денаціоналізація, позбавлення України її національного українського характеру. Хоча й на інші національні меншини в Україні, в разі приходу Росії, нічого доброго не чекає.
Або так звана демілітаризація України… Господи, коли та яким чином Україна колись загрожувала Росії, яка територіально в рази більша? Це абсурд. Тому ця вся російська пропагандистська нісенітниця базується на таких брехливих, підлих, безглуздих, але від цього і зрозумілих для масового російського споживача аргументах, які з погляду логіки та змісту не витримують жодної критики.
– Як росіяни це все “їдять”? Настільки недалекі? Чи настільки залякані?
– Усе разом. Уже в перший рік приходу до влади Путін зачистив основні ЗМІ і встановив над ними державний контроль. Аналогічно з системою освіти.
Ненависть до українців почала активно розпалюватися з 2013-го року, а перші “дзвінки” були вже під час Помаранчевої революції. Особливо масованого характеру вона набула в період нашої Революції гідності. Далі пішло-поїхало. Якщо стільки років повторювати, що тут “режим”, “хунта”, “американські гроші” і все інше… Послухайте ту ж промову Путіна про визнання так званих ЛНР/ДНР, яка фактично була промовою про оголошення війни…
Наскільки можна бути людиною, далекою від історичної правди, щоби дати таке твердження, що нібито Ленін створив Україну?! Не великі київські князі, не Рюриковичі, не, зрештою, Галицько-Волинська держава та інші держави, які були на території України, а Ленін створив Україну! Це ж яка якість історичного мислення лідера Росії, рівень знань історії у суспільства, якщо Путін щиро переконаний, що таке буде сприйняте росіянами? Про що тут говорити?!
Отож в Росії не залишилося ні інформаційного, ні політичного простору, який би був непідконтрольний Кремлю. Сьогодні там на свободі не зосталося жодного помітного опозиційного політика.
Тому більшість росіян і не володіє навичками якогось бодай мінімального критичного мислення. Ось до чого в умовах тотальної монополії влади призводить такий агресивний авторитаризм, який зараз активно еволюціонує в бік мілітаризованого, імперського неототалітарного політичного режиму. Ось така історія, тому й не варто дивуватися.
Зрозуміло, що далеко не всі росіяни одностайно підтримують цю агресію. У Росії залишилися люди, які мислять критично. Але вони ізольовані від впливу на суспільство. А тих, хто виходить на вулицю, пакують навіть за відносно нейтральні пікети. Навіть був випадок, коли людину заарештували і присудили штраф за пряму цитату з промови Путіна. Тож у таких умовах навіть ті, хто не підтримують владу, бояться й не знають, як їм висловлюватися. Лише деякі голоси прориваються. Але це голоси меншості.
З досьє ” “
Круглашов Анатолій Миколайович, 59 років, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича,
Коло наукових інтересів: дослідження проблем європейської інтеграції, історії та теорії політичної науки, політичної історії Східної Європи, посткомунізм, окремі аспекти теорії та практики державного управління.
” ”
–>
