Він побував на Донеччині – возив військовим великодні кошики.
Василь Назарко їздить на Схід із перших днів війни 2014 року. Побував у найгарячіших точках понад 160 разів, часто потрапляв під обстріли. Каже, що тамтешні дороги знає краще, ніж на Буковині. Возив бійцям необхідне: військову форму, берці, продукти, домашні страви…
На початку цього року чоловік виїхав за кордон, працював там далекобійником. Коли 24 лютого Росія напала на Україну, повернувся додому. “Я повинен бути тут, – каже пан Василь. – Мій зять воює, донька – волонтерка у Києві. Зараз кожен має допомагати армії”.
“Військові забезпечені всім необхідним”
Напередодні Великодня волонтер знову поїхав на Донеччину, щоби порадувати наших військових на передовій домашніми смаколиками. Відстань туди й назад – понад 2600 кілометрів.
– Набори великодніх продуктів надав чернівецький “Волонтерський штаб захисту України”, який координує Володимир Дорош. Приєдналося також багато буковинців: підприємці, церкви, мешканці села Задубрівка і міста Кіцмань. Бус був повністю заповнений, – розповів пан Василь. – Ми вдвох із волонтером Миколою виїхали минулого четверга ввечері. Їхали всю ніч без перепочинку. Дорогою зустрічали чимало волонтерських автівок та автобусів із червоними хрестами. Та навіть вони не рятують від обстрілів російських окупантів. Проїжджали через дуже багато блокпостів. Нас щоразу зупиняли, перевіряли документи, запитували, що веземо, інколи просили показати. Так повинно бути, бо в нас війна.
Через Дніпропетровську область волонтери заїхали на Донеччину, де вже було чути постріли та вибухи. “Я добре знаю тут усі дороги та стежки.Краще, ніж удома. Можу добратися до будь-якого населеного пункту. У селах, через які проїжджали, бачили багато зруйнованих будинків. Спершу ми побували в районі Мар’їнки, де воюють чернівецькі хлопці. Вони були надзвичайно раді нашому приїзду. Казали, що це ніби великодня вісточка з дому. Дякували всім, що про них не забули. Розпитували, як у нас, що нового, – пригадує чоловік. – Військові забезпечені всім необхідним: формою, взуттям, зброєю. Не порівняти з 2014 роком, коли були голі та босі. Сказали, що годують добре, але хочеться чогось домашнього”.
“Чули безперервну канонаду”
Побували волонтери і в Краматорську, де є бійці з Буковини.
– Ми проїжджали через центр міста. Враження – ніби потрапили у фантастичний фільм жахів. Хоча я десятки разів бував тут, але такого ще не бачив, було трохи моторошно, – запевнив пан Василь. – Саме звучали сирени повітряної тривоги. Уже темніло. Місто було порожнім – на вулиці жодної душі. У багатоповерхівках світилося одне-два вікна. Хлопці сказали, що майже всі мешканці виїхали на українську територію, ніхто не захотів до російських “асвабадітєлєй”. Коли пізно ввечері ми під’їжджали до містечка Лиман, що неподалік Слов’янська, то вже чули безперервну канонаду. Військові виїхали нам назустріч, перевантажили все у свою автівку.
За словами Василя Назарка, на передовій дуже напружено. Бійці перебувають у постійному очікуванні наступу та обстрілів російських окупантів.
– Хоча наші хлопці втомлені, але дух у них бойовий, – запевнив волонтер. – Багато хто воював уже, має досвід. Бійці сказали: “Будемо воювати до перемоги, по-іншому не може бути. Ми захищаємо рідну землю. Ще один мотив – велика ненависть до ворога, який нищить міста та села, вбиває дітей, ґвалтує жінок. Жодного кроку не ступимо назад. Так і передайте всім”.
” ”
–>
