Уперше за час повномасштабної війни Україні вдалося повернути з окупованої території так званої “ДНР” двох діток. Кіра Обединська втратила батька в Маріуполі, а мама померла, коли їй було менше місяця. А У Іллі Матвієнка мама була поранена в голову під час бомбардування Маріуполя.
І Кіра, і Іллюша були поранені, тож вже тоді дітей-сиріт вивезли до лікарні окупованого Донецька і був великий ризик, що їх відправлять далі до Росії на всиновлення, йдеться в ТСН.
На щемливих кадрах повернення дітей додому до рідних – Ілля не ходить, бо має масоване поранення ноги, а Кіра весь час тримає дідуся за руку, який сам не міг повірити, що вдалося визволити онуку.
Кіра з батьком і його дівчиною після повномасштабного вторгнення намагалися вижити в Маріуполі. Її тата – чемпіона України з водного поло Євгена Обединського, вбили окупанти. Це трапилось на очах 12- річної дівчинки. “Там істерика була сильна, її не могли заспокоїти, Кірі сказали, що тата поховають, але там не можливо, там був обвал”, – розповідають про трагічні події рідні дівчинки.
Після цього Кіра разом з іншими дітьми і дорослими вибиралася зі зруйнованого міста пішки і підірвалися на розтяжці, дівчинку посікло осколками. Вона вже не пам’ятає як, але їх підібрала попутка і довезла до окупованого Мангуша. У тамтешній лікарні не могли витягнути осколки, тож дитину переправили до Донецька.
У Іллі схожа історія, але він не хоче про неї говорити, за нього переповідає бабуся. Ілля з мамою Наталею втікали від бомбардувань в Маріуполі і потрапили під обстріл. Та маму поранило в голову, а Іллі розірвало ногу. Мама змогла дотягнути 10-річного сина до будинку знайомої. Поранені вони лежали обіймаючись на дивані, аж поки сусідка не зрозуміла, що у Наталі вже не б’ється серце. “Ми лежали вдвох з мамою, прийшла тьотя Валя, помацала, пульсу вже немає, вона забрала мене. А на наступний день прийшли військові”, – переказує слова хлопчика бабуся.
Російські військові переправили Іллю до окупованого Новоазовська, а звідти до Донецька. Спочатку лікарі говорили про ампутацію ноги. “Йому хотіли спочатку відрізати ногу, та він усе це чув, він був у свідомості, а потім подивилися, у нього функціонує нога”, – каже бабуся.
“Коли це трапилося, я терпів, коли мені робили операцію, мені не робили наркоз, я терпів”, – розповідає Ілля.
Відтоді, як бабуся дізналася, що Ілля в лікарні Донецька, вона почала за нього боротьбу, а за Кіру змагався дідусь. Місяць ці дві родини просиналися і засинали з думкою, як повернути дітей назад. За цю історію взявся Офіс президента – міністерство з реінтеграції окупованих територій. Переговори тривали на найвищому рівні з Москвою, а посередники були з інших країн. Але ризики, що Кіру і Іллю відправлять в глиб Росії і віддадуть на всиновлення, як сиріт, були надзвичайно високі. “Там питання стояло на дні, минулої п’ятниці дітей вже хотіли вивезти в невідомому напрямку і це було емоційно хвилююче, я вимагала, щоб діти залишалися в Донецьку”, – розповідає Ірина Верещук.
Вона каже, що в цій ситуації спрацювало кілька факторів – українська сторона знала, де фізично перебувають діти, родичі швидко оформили опікунство. На час воєнного стану процедуру максимально спростити і прискорили, але найважливішим було те, що рідні були готові виїхати на окуповану територію і забрати дітей особисто. “Весь цей час, коли йшли перемовини на найвищому рівні, діти не знали, коли до них дістануться їх близькі. В тій лікарні і у Кіри і Іллі трапилася істерика – вони казали, що вони нікому не потрібні, бо до них ніхто не їде”, – додає Верещук.
Та рідні робили все можливе заради онуків. Бабуся Іллі подолала шлях території 4 держав, аби дістатися до онука. “З Києва на поїзді до Польщі . Із Польщі літаком до Туреччини, з Туреччини до Сочі, з Сочі літаком до Москви, там сказали чекати, а ви ж знаєте, це все на нервах”, – пригадує жінка.
Таким самий шляхом діти з рідними поверталися до України. В день приїзду Іллі був день народження – 10 років. І хоча торта зі свічками в нього не було – до Іллі на день народження прийшов президент з подарунком.
А бабуся в цей день чекали головного подарунку від лікарів – вони обстежили ногу Іллі і попри величезне ушкодження задньої поверхні стегна, він може рухати пальцями ноги, а це означає, що функція збережена і Ілля зможе ходити після тривалого лікування. “Рани там теж всі не погані, тож з Днем народження”, – кажуть медики
Ілля справжній боєць і дуже комунікабельний, коли довкола багато людей. Але коли він залишається на одинці, то його настрій погіршується. Бабуся каже, тепер її завдання відігріти Іллю обіймами. “Ось знаєте, коли серце розбите, а потім воно раз і з’єдналося, бо це рідне, розумієте”, – каже бабуся.
Кіра, коли поверталася в Україну весь час перепитувала у дідуся , чи у Києві не чути вибухи, чи там не стріляють. Олександр Петрович постійно запевняє дівчинку, що вона в безпеці. А ще розуміє, що говорити про її тата з нею ще зарано. Тіло його сина досі залишається під завалами їхнього будинку у Маріуполі. “Про тата вчора почала розмовляти у поїзді, вона почала плакати, я зрозумів, що не треба говорити”, – каже чоловік.
Кіра весь час тулиться до дідуся і не відпускає його і на крок, весь час обнімає і хоче до дому. Їх дім тимчасово буде в Чернівцях, бо їхнього рідного міста більше не існує.
В Росію за час повномасштабної війни насильницькі вивезено 5 тисяч українських дітей. Та обійми цих дітей із рідними – свідчення того, що навіть у безвихідній ситуації треба боротися за повернення маленьких українців до дому. “Треба боротися, треба боротися тут нічого іншого не залишається . Нічого немає неможливого”, – переконані рідні дітей.
” ”
–>
