Майже 250 тисяч українців залишилися просто неба через війну і вже близько 77 тисяч заявок про знищення чи пошкодження житла надійшло через застосунок “Дія”.
На деокупованих територіях складають акти пошкоджень, щоб оцінити збитки, про це йдеться в ТСН.
Староста Великої дороги на Чернігівщині обходить постраждалі від російської навали сільські двори. “Люди роками будували все , старалися щоб було… За один день все зруйновано все згоріло вщент”, – констатує Катерина Подолянко.
Із землею зрівняно 17 хат, до півсотні понівечені. На кожне обійстя складають акт, до нього додають фото. “Офіційно ще ніхто нічого не говорив, ми передаємо у сільську раду, далі до громади, та передає на область, бо коли буде субвенція йти з держбюджету – вона зрозуміло буде на область йти, а потім область перекидає на сільські ради”, – пояснює Подолянко.
На згарищах ні душі, бо ж господарі виїхали і невідомо чи зможуть повернутися додому хоча б на осінь. “Де ж їм жить , хати немає, ночувати нема де, то в сестри, то десь у родичів , в основному всі у Ніжині, сім’я з дітьми найняла квартиру і живе на квартирі у Ніжині”, – розповідає староста.
А ще сотня людей живе у пошкоджених будинках, ремонтують їх самотужки. Велика дорога по суті була перевалочною базою, саме тут російська армії формувала батальйони для наступу на Київ та Ніжин, через це село пройшло орієнтовно 20 тисяч російських солдат і тисячі одиниць бронетехніки.
Окупанти постійно тероризували місцевих, шукали зброю та телефони. “Я так зрозумів за зброю, бо хтось сказав, що я мисливець, і приходять: “Средства связи и оружие”, – розповідає Анатолій Івашко.
Господаря обійстя росіяни сприйняли за коригувальника вогню. “Він каже, що ви наводчики міномету. Ми стоїмо не доберем, який міномет , він каже, що звідти летить там міномет. Ну, який миномет? А там копиця стоїть і хтось відро почепив, а по тому відру смалять”, – розповідає чоловік.
Не подолавши копиці сіна на городі, росіяни кинули гранату в погреб. Такі мали розваги. “Він гранату туди бабах, але вона не розірвалася , давай мене пхати туди, мовляв лізь, показуй, що там”, – додає Анатолій.
До тих, кого росіяни вважали корегувальниками, вони були неймовірно жорстокими, каже фотограф Ігор Волосянкін. “Якщо йде колона і хтось виглянув з вікна на звук – стріляли одразу, забирали телефони, щоб не змогли передати інформацію , але люди все одно знаходили можливості”, – розповідає він.
З початком широкомасштабного вторгнення чоловік поміняв фотоапарат на зброю і пішов в тероборону. Через них місцеві і передавали про переміщення техніки окупантів, але ті методи – військова таємниця. “Я їх називав бабушки-ніндзя. На язику крутиться, дуже хочеться розповісти, але давайте потім”, – каже чоловік.
Найкраща забава у окупантів, згадують місцеві – мародерство. Цим найбільше займались росіяни у Великій дорозі. Вони оселилися в школі, але місця на всіх забракло. Першого дня в село зайшло окупантів на сто душ більше, аніж місцевого населення. Тож загарбники розбрелися по хатах, на збори місцевим дали дві хвилини.
” ”
–>
