До Львова з усієї України з’їхалися 17 пацієнтів подякувати лікарям та родичам донорів за врятовані власні життя. Ці люди перенесли трансплантації. Рівно рік, як у місті розпочали робити перші пересадки органів. Тоді, кожна з них, кажуть лікарі, була майже унікальною і надскладною. Нині – це майже рутинна операція. І все більше людей погоджується віддати органи свої родичів після смерті, щоб інші могли жити.
Про це йдеться 13 березня в сюжеті ТСН.
У залі всі плакали, коли на сцену піднімався семінарист Любомир Миколишин. Поруч з ним були четверо людей, яких він врятував одним своїм рішенням. Його 47-річна мати раптово померла через розрив аневризми і син дав згоду на забір її органів.
“Та людина впродовж всього свого життя наповняла серце і я тішуся за пана Віталія, який отримав мамине серце, це серце переповнене надзвичайної жертовної любові. Не лише ми з братом отримали життя, а ще чотири людини можуть жити. Та мамина любов вона повинна жити”, – сказав Любомир.
Медики влаштували коридор пошани, коли померлу Наталію везли до операційної. Її серце, печінка та дві нирки продовжують жити у тілах чотирьох різних людей. Олена Штрой, якій пересадили печінку, нині щаслива, бо жива.
А ще пацієнти дякують медикам, які дали їм другий шанс на життя. Керівник Інституту серця Борис Тодуров згадав свою першу трансплантацію. Це було 20 років тому. Лікар у донорському контейнері ніс серце пішки, бо за ним навіть не відправили швидку.
“Я плакав, падав, розбив собі коліна, була ожеледиця, мороз, холодно. Ми доїхали до інституту Шалімова, вперлися в закриті операційні двері, бо її закрили на ключ і всі пішли додому. Мені довелося вибивати ногою двері, завозити реципієнта, шукати вночі операційну сестру і зробити таким чином першу пересадку серця”, – розповів Борис Тодуров.
