Дитячий організм без сонця і нормальної їжі почав здавати. Одного дня вона просто перестала ставати на ноги.
Цілих 32 дні Зіна разом з однорічною донькою Алісою, з чоловіком та батьками переховувалася у підземці від війни. Каже, якби не підвело здоров’я доньки, то ніколи б не покинула рідного Харкова.
Історію родини з Харкова переказали у Львівській обласній дитячій клінічній лікарні “Охматдит”.
6 березня, напередодні авіаційного нальоту, вся сім’я разом святкувала один рік і 7 місяців дівчинки, бо така була традиція.
“Ми пили чай і їли тортик, коли по нашому дому стався авіаційний удар. А потім ще один, і ще один. Разом їх було три підряд. Коли я подивилася на годинник, було 18:25. Втікати на вулицю було пізно, бо комендантська година, тому ми перемістилися у ванну, аби переночувати. Було дуже холодно, ми грілися один до одного, а дім здригався від потужних вибухів. Я старалася закривати доньці вуха, аби вона цього не чула”, – розповідає Зіна.
Вранці сім’я спустилася у метро і почала облаштовувати свій новий побут. Зіна, аби не зійти з розуму, запровадила там курси англійської мови для дітей та дорослих, які проводила щодня.
“Я дякую усім волонтерам, усім людям, які переховувалися разом з нами. Ми стали однією сім’єю. І ми б нікуди не втікали, якби не здоров’я донечки. Її організм без сонця, без нормальної їжі, звичного життя, маючи певні проблеми зі здоров’ям, почав здавати і в один день вона просто перестала ставати на ноги. Тоді ми за 15 хвилин прийняли рішення їхати”, – продовжує Зіна.
Того дня, коли родина стояла на вокзалі Харкова, очікуючи потяг, прийшов удар по Краматорському вокзалі.
“Сьогодні ми тут. Нашу дівчинку помалу ставлять на ноги. І ми дякуємо за все, в першу чергу за те, що залишилися живі. Я точно знаю, що наше місто вистоїть. Але для доньки я дуже хочу мирне майбутнє – без вибухів. Бо другий раз вона не витримає. Кажуть, що ракета два рази в одне і теж саме місце не летить. А ми точно знаємо, що летить… Наш дім зруйновано”, – сказала Зіна.
” ”
–>
