Фото надані пресслужбою ЧТУ
На багатьох наших комунальних підприємствах відкриті вакансії, тож хороших фахівців туди приймуть “із руками й ногами”. Як це, власне, сталося і з двома чоловіками-переселенцями: Сергієм Малюком із Сум та Олександром Курандою із Києва.
Про це йдеться у публікації “Молодого буковинця” від 31 березня, пише molbuk.ua
“Головне, що всі живі-здорові, все інше дрібниці”
Сергій Малюк із дружиною та донькою приїхав до Чернівців із Сум. Родині довелося чимало пережити в рідному місті: його обстрілювали, скидали бомби. Деякі вибухи траплялися просто неподалік від їхнього будинку.
“Обстрілювали і місто, і передмістя, – розповідає Сергій Малюк. – За 500 метрів від тещиного дому бомбу кинули, у хату поцілило. Біля нас теж бомбу кинули здоровенну на ТЕЦ – по прямій, може, кілометрів півтора-два від будинку. Бабахкало так, що аж хата підстрибувала. Сиділи в підвалах, донька, бідненька, аж трусилася від страху. От дітей найбільше шкода. Ми, дорослі, вже трохи “биті валянками”, а діточкам це все дуже важко”.
Врешті після чергового дня, проведеного у підвалі, сім’я Малюків вирішила евакуюватися “зеленим коридором”. Спочатку вирушили до Хмельницького, а потім до Чернівців. Тут чоловік влаштувався на роботу до тролейбусного управління слюсарем у цеху з ремонту рухомого складу. Він – слюсар 5-го розряду.
“До Чернівців ми потрапили, можна сказати, випадково. Я спочатку думав своїх вивезти до Польщі. Але дружина затялася, що без мене нікуди не поїде. Гаразд, вирішили їхати на західну Україну. Питаю дружини – куди далі, до Чернівців чи Львова. Вона обрала Чернівці. Так ми тут і опинилися. Тобто усе вирішувала дружина, – усміхається пан Сергій. – Перших три дні ми відходили від пережитого, ходили, як у тумані, а далі я вирішив шукати роботу. Бо, по-перше, робота однозначно допомагає переключитися морально. А по-друге, ну як без неї? Що, сісти на шию комусь? Це якось не у моїх правилах. Руки є, ноги є, голова. Чого сидіти? Крім того, працею ми ж і допомогу якусь приносимо нашій рідній Україні. Саме ж нічого не зробиться”.
У Сумах чоловік мав власну СТО, він уже 15 років займається ремонтом автомобілів.
“Я собі вдома потихеньку зробив гараж, підкупив обладнання, паралельно працював у великому готелі електриком. Слюсарем мене сюди взяли, бо маю відповідні навики. А взагалі за фахом я електрик”, – каже.
І хоча у Сумах залишилося все: дім, робота, проте Сергій Малюк не падає духом. Каже – головне, що всі живі-здорові.
“Життя триває, що можемо, те робимо. А там як Бог дасть. Людське життя – це головне, а все інше – це дрібниці. Бо якщо опускати вушка і складати ручки, то з цього нічого гарного не вийде”.
Щодо Чернівців, то поки що родина не встигла оглянути місто як слід.
“Про місто ще нічого толком сказати не можу, бо я за роботою його не бачив. Плануємо в якийсь із вихідних погуляти, подивитися. Дещо ми бачили, де проїжджали. Рух у вас складний, за кермом ніколи розглядатися, треба вважати на ями, людей, машини. Але те, що бачили, дуже сподобалося. Люди надзвичайно гарні, чуйні, так добре нас прийняли, допомогли, чим змогли. Ми дуже цим зворушені”, – каже пан Сергій.
“У вас паркуються у 2 ряди, а у Києві в 3”
А 28-річний киянин Олександр Куранда став водієм тролейбуса. Чоловік працював за цим фахом і в Києві вже протягом семи років, тож свою роботу добре знає. Не лякають його ні вузенькі чернівецькі вулички, ні особливості місцевого паркування, ані стан деяких тролейбусів. Каже – у Києві практично та ж ситуація.
“Робота як робота. Ну, в Чернівцях у два ряди паркуються, а в Києві у три. Так що там ще складніше, – відмахується чоловік. Загалом їздити можна. Щодо водіїв та пасажирів, то, як і в Києві, є різні: адекватні і не дуже. Все залежить від людини, а не міста. Щоправда, помітив, що місцеві водії частіше порушують правила, можуть виїхати на дві суцільних. У Києві таке рідко трапляється. Можливо, через те, що там більше поліції, радари всюди встановлені. Щодо стану тролейбусів, то і в Києві, і тут є “ЛАЗи” та “Богдани”. І це, якщо чесно, все таке “барахло”. Тим, хто їх конструював, варто руки повідкручувати. У мене часто виникає питання, хто ж їх таких придумав? А от старі тролейбуси більш витривалі та швидкохідні, і в них гальма нормальні, їх можна ремонтувати безпосередньо у депо”.
Також Олександра дивує застаріле обладнання на сучасних тролейбусах.
“У Києві ЛАЗи всі електронні: плати, електроніки на китайських модулях, але за німецькими проєктами. А я подивився на чернівецькі тролейбуси, у мене питання – а навіщо тут старе обладнання 60-их років на нових машинах? Там електроніка разом із електромеханікою, це вже 30 років ніхто не робить”.
“Грошові запаси не резинові, треба годувати родину”
Також у київського водія викликає здивування відремонтований проспект Незалежності.
“У мене питання: а той, хто там розмітку малював, він пробував узагалі на тролейбусі їхати? У Києві така ж проблема. На проспекті у Чернівцях начебто ряди і широкі, але паркувальні місця розташовані дуже незручно, паркуються як-небудь. Через це доводиться притискати сусідні ряди, а це небезпечно”.
А ще чоловік помітив, що він чи не наймолодший водій у ЧТУ.
“Звернув увагу, що більшості за 40 років. А де ж молодь..?”
Олександр працює на маршруті номер один, тож у нього є можливість щодня бачити перлину Буковини – резиденцію митрополитів, а також центр міста. Каже – гарно тут. Але, звісно, хочеться додому. Гнітить те, що довелося все покинути і поїхати.
“Морально складно сприйняти, що залишили все, до чого звикли. Якби ми переїхали з власної волі – тоді би легше було облаштуватися. А так… лише сумку невеличку з речами першої необхідності зібрали, документи захопили і поїхали. Іншого виходу не було, бо ми мешкаємо неподалік від траси на Ірпінь та інші міста, де велися інтенсивні бойові дії, і було реально небезпечно. На щастя, тут люди допомогли з усім необхідним. У Києві тролейбуси зараз не їздять, тож я фактично залишився без роботи. Вирішив її шукати тут. Адже грошові запаси не резинові, треба заробляти на хліб родині. А жити на допомогу інших якось незручно. Я ще, на щастя, в стані прогодувати свою сім’ю сам. А допомога нехай буде тим людям, які більше постраждали від війни і залишилися взагалі без нічого…”
До теми
Чернівці – це місто можливостей. Кожен може знайти для себе роботу або ж нішу для реалізації.
Якщо ви маєте досвід роботи у сфері управління багатоквартирними будинками (щось на кшталт керування управлінською компанією чи ОСББ) – дзвоніть нам, ось телефони: 063 82 75 506 та 0372 53 30 85. Ми готові створити під вас вакансії.
Також наявні вакансії на комунальних підприємствах:
Чернівціводоканал:
слюсар – 13 посад
токар – одна посада
електромонтери – дві посади (наявність допуску)
муляр із відновлення дорожнього покриття – дві посади
машиніст екскаватора – чотири посади (4 розряд)
водій – п’ять посад (наявність прав)
оператор комп’ютерного набору – одна посада
контролер – три посади
Телефон для довідки: 0372 54 75 49
Чернівцітеплокомуненерго
:
На підприємстві є понад 70 вакансій. Найбільший попит на газозварників 6-го розряду, електромонтерів 5-го розряду та слюсарів. Більше вакансій у документі за посиланням.
Телефон для довідки: 0372 55 01 68
Міськсвітло
електромонтер – три посади
економіст – одна посада
Телефон для довідки: 050 43 44 033
МіськШеп
машиніст екскаватора – одна посада
машиніст автогрейдера – одна посада
асфальтобетонник – п’ять посад
бруківник – п’ять посад
Телефон для довідки: 0372 57 24 36
Тролейбусне управління
Найбільша потреба у водіях тролейбусів. Від вас потрібна наявність прав з відкритою категорією “Т”. Телефон для довідки: 050 54 79 255.
Центр стерилізації тварин
Шукають робітників для догляду за тваринами. Деталі за телефоном: 095 52 60 045
” ”
–>
