У готель “Черемош” почали заселяти переселенців. Наразі там тривають ремонти на 4 та 5-му поверхах. Кімнати, готові для проживання, уже всі заселені.
Кореспондентка molbuk.ua побувала у готелі, який гостинно відчинив свої двері для вимушених переселенців.
Під готель постійно підходять групи переселенців. Вони запитують, чи є ще вільні кімнати, залишають свої контакти і просять, щойно з’явиться вільне місце, зателефонувати їм.
Переселенка з Київщини пані Любов просить працівників, щоби дозволили їй допомогти з ремонтами. Запевняє – готова з групою добровольців виконувати будь-які ремонтні роботи, з тим, щоби потім заселитися в одну з кімнат. Пояснює, що зараз тимчасово поселилася у волонтерів, але хотіла би замешкати у “Черемоші” на тривалий період.
На жаль, наразі вільних кімнат уже немає, тому людей доводиться поки що відправляти.
За словами директора ПРАТ “Туркомплекс “Черемош” Віктора Польового, наразі вдалося підготували лише 2 поверхи – 4-ий та 5-ий. Там є всі необхідні зручності для проживання. Щоправда, замість батарей – масляні обігрівачі: це все, що можна було зробити за такий короткий час. Адже кімнати відремонтували практично за 3 тижні, коли почалася повномасштабна війна.
“Розумієте, готель уже нормально не працює років 15, – розповідає Віктор Польовий. – А з 2016 по 2019-ті роки – тут взагалі був повний занепад. У грудні минулого року я підписав договір, щоби для готелю розробили концепцію щодо його реконструкції. У березні нам мали цю концепцію віддати, а у травні ми мали розпочинати ремонт: виносити меблі тощо. Також мали розробляти дизайн інтер’єру, що ми тут хочемо бачити, до прикладу, рожеві стільці. А тут почалася війна. І все полетіло шкереберть. Про жодну реконструкцію та рожеві стільчики вже не йшлося. Ми поспіхом почали ремонтувати кілька поверхів, щоби запропонувати переселенцям бодай якусь частину кімнат. І нам це вдалося. Називається, чим багаті, тим і раді. Для людей зробили нормально. У кімнатах чисто, всі крани поміняли, вода гаряча є, розетки працюють, стіни зробили, двері поміняли, замки. Є холодильники, мікрохвильовки, пральні машинки, кладові кімнати.
Обставлені кімнати ліжками, ванними кімнатами. Тобто, це нормальні готельні номери. Просто опалення не таке, як було раніше. А в кожній кімнаті стоїть масляний радіатор. Виходить так, що на кожних 2 номери – один бойлер на 80 літрів.
Можливо, якщо все буде добре, якщо зроблять мережі, ще зроблять 6-ий поверх. Але це не обіцянка, це ми лише думаємо, як це зробити. Бо навіть оці електричні прилади, які встановили у тих кімнатах, які наразі облаштовані, – це велике навантаження на мережі. Тут немає централізованого опалення, чогось такого. Це такий “дачний варіант”. Просто зробили це для того, щоби люди були в теплі, щоби люди мали як помитися, тепла вода щоби була”, – пояснює директор.
Ліфти були у дуже поганому стані, їх відремонтували, але ще не запустили в експлуатацію. Днями має їх оглянути комісія, має бути укладений договір на обслуговування, якщо все буде добре, будемо користуватися”.
Щодо харчування, то його в готелі немає.
“Бо з цими ресторанами, що тут були, нічого не можна зробити. Бо готель за роки банкрутства довели до ручки”. – каже Віктор Польовий.
Наразі уже зроблено 78 номерів. Заселили станом на 14 березня до 60 номерів.
“Тобто зараз ми нових не приймаємо. Багато хто підходить, записується. Але поки що місць немає. Бо ми не можемо поселяти будь-де. Ми ж відповідаємо за поселених людей. Вони мають жити у нормальних умовах. Бо щойно пішла інформація, що ми запускаємо людей, відразу прийшли пожежна служба, поліція. Це нормально, кожен робить свою роботу. Тобто війна війною, але є правила, і ми повинні їх дотримуватися”, – пояснює Віктор Польовий.
Перший-третій поверхи – адмінповерхи, тут поселяти людей неможливо. І вище шостого поверху також ні – туди наразі технічно неможливо дотягнути воду, додає директор.
За проживання у готелі коштів не беруть.
Одна з мешканок готелю – пані Оксана з 11-річним сином Матвієм та кішкою Нілу. Родина вирвалася фактично з пекла – їх евакуювали з майже зруйнованої Бучі. Жінка й досі не може спокійно говорити про пережите.
“Ми виїхали 12-го березня. У нас міста майже немає. Усе розбито, розбомблено. Стріляли з усього, що тільки можна. Ми сиділи постійно в підвалі – без води, без харчів, без зв’язку – нічого не було. Біля нас же Гостомель, і там десант був. Вони бігали всюди. Виїхати боялися, тому що було дуже багато розстріляних авто. Ми коли евакуювалися, то по дорозі все – згоріле, розстріляне, розбите, в тому числі і цивільні авто з табличками “Діти”. Дуже страшно було… Не знаю, чи наш будинок досі цілий. Але дуже багато зруйнованих будинків. Чоловік привіз нас сюди з сином. Ми досі не спимо, прокидаємося від будь-яких гучних звуків. від них прокидаємося. Дякуємо, що нас тут прихистили, дали тепло, постіль, їжу, у нас все є, дякуємо”.
” ”
–>
