Колишній офіцер Чернівецького військового гарнізону Павло Пономарчук днями повернувся до Чернівців з Миколаївщини разом з дружиною та дочкою. За декілька днів війни сім’я пережила бомбардування, обстріли, чотири дні перебували в підвалі без засобів для існування й оборони.
Про один з епізодів війни й розповів пан Павло кореспондентові molbuk.ua
“Ми проживали у невеликому містечку Вознесенськ, яке знаходиться приблизно за 90 кілометрів від Миколаєва з населенням 35 тисяч осіб. Перед штурмом міста російськими військами на околицях Вознесенська було створено деілька блокпостів : участь в цьому брали чоловіки й жінки. Звісно, я теж долучився. Лопатою наповнював мішки піском, носив автомобільні шини. Коли довелося носити повні мішки, мене надовго не вистачило – заболіла спина. Мені доручили на блокпосту регулювати потік автотранспорту. Бо з боку Херсона й Миколаєва прибувало багато машин з біженцями, їхала військова техніка”, – розповідає Павло Пономарчук.
У цій метушні чоловік якось не одразу звернув увагу на молоду дівчину невеличкого зросту. Здавалося, що їй не більше п’ятнадцяти років (пізніше з’ясувалося, що їй за 20), яка пішки прямувала з Вознесенська до сусіднього села. На плечі у неї висіла сумка з продуктами, а в руках був телефон.
“У мене виникла підозра і я побіг за нею. Через метрів 70 наздогнав її й відразу запитав, що вона фотографує. Дівчина не злякалася. А сказала, мовляв, живу у вільній країні, і їй ніхто не може заборонити фотографувати. І додала, що зробила лише одне фото. Я відібрав у неї фотоапарат і відвів на блокпост”, – провадить пан Павло.
Присутній тут айтішник перевірив фотоапарат дівчини і виявив цілу серію знімків з укріплень Вознесенська. А через декілька хвилин на блокпост прибула й автомашина з працівниками СБУ, які й забрали ворожу навідницю для з’ясування всіх обставин.
” ”
–>
