У Чернівецькому перинатальному центрі 7 березня народила двійню киянка Антоніна Стельмах, яка змушена була виїхати зі столиці через війну. Немовлят назвали – Денис та Аліса.
Кореспондентка molbuk.ua поспілкувалася із Володимиром та Антоніною Стельмахами. Подружжя досі зі страхом згадує, як важко довелося вибиратися з Києва.
Володимир та Антоніна Стельмахи виїхали на Буковину 24 лютого, щойно Київ зазнав перших обстрілів.
Зараз усі четверо перебувають у палаті сімейного типу: дітки почуваються добре і потихенько набирають вагу, бо народилася трохи більше як по 2 кг, а молоді мама з татом доглядають їх і сподіваються на швидку виписку.
У Чернівці переїхала також родина Антоніни з Вишгорода, що під Києвом, батько ж Володимира зараз у Херсоні.
Володимир та Антоніна Стельмахи з нетерпінням очікували своїх первістків, тільки-от не думали, що випробувань на долю ще не народжених їхніх діток випаде так багато.
За два місяці до початку війни і Володя, і Тоня перехворіли на коронавірус. Хвилювань було чимало, адже це перша вагітність Тоні, і минала вона доволі складно.
“Я бачив, що ситуація вже в двадцятих числах лютого нагніталася, передбачав можливу ескалацію, тому неодноразово пропонував дружині куди переїхати з Києва. Але вона не хотіла, бо вже освоїлася в лікарні, в якій мала народжувати. Щойно ми почули перші вибухи 24 лютого, до обіду думали, куди поїхати. Зв’язалися з моїм товаришем Денисом, який з Чернівців. Він без вагань запросив до себе, тож по обіді зібрали речі, двох котів і виїхали з Києва. Хоча навіть уже будучи в дорозі, ще сумнівалися, чи вчинили правильно”, – розповідає Володимир.
Дорога з Києва до Чернівців забрала у подружжя майже дві доби. Шлях обирали якомога безпечніший: доводилося об’їжджати основну трасу і через затори, і через небезпеку обстрілів. До того ж треба було часто робити зупинки, бо Тоня почувалася не дуже добре. Їхали через Новодністровськ, то на блок-посту довелося очікувати понад три години, бо там Дністровську ГЕС як стратегічний об’єкт посилено охороняють.
“Тоня дуже хвилювалася, боялася народити посеред поля. Коли ми приїхали в Чернівці, то спершу оселилися в друга. До речі, сина ми спершу планували назвати Давидом, але, приїхавши сюди, ім’я змінили – назвали сина саме на честь друга Дениса, завдяки якому ми тут”, – каже Володимир.
За кілька днів подружжю пощастило знайти квартиру.
“Чернівецькі знайомі дали номер лікарки, якій я зателефонувала. На огляд прийшла до вашого перинатального центру, тут мене і поклали у відділення патології на збереження, бо важкий переїзд позначився на моєму стані. Кесарів розтин був призначений на 11 березня, але довелося пришвидшитися”, – з усмішкою пригадує Антоніна.
Тоня зізнається, що вражена тим, як їх тут прийняли, абсолютно всі – від родини друга до лікарів.
“Щойно волонтери дізналися про нас, про те, що я вагітна двійнею, нам за день принесли стільки речей, що ви й уявити не можете: і засоби гігієни, і памперси, й одяг, і постіль, ковдри, вбрання для немовлят. Пологовий дуже гарний, тут є все потрібне, нам тут дуже затишно й спокійно, ми завжди під наглядом у лікарів. Олена Миколаївна, яка приймала у мене пологи, навіть їжу готує і приносить, бо поки що їсти мені можна не все, чим тут годують. Нас доглядають тут як рідних. Ваші люди просто неймовірні!”, – каже Антоніна.
Завідувачка відділення патології вагітних Чернівецького перинатального центру Олена Боштан-Албота розповідає, що зараз і породілля, і немовлятка почуваються добре, і вже незабаром їх випишуть.
“Антоніна прийшла до нас дуже вчасно, стан її через неабиякий стрес і важку дорогу був непростий: жінка мала загрозу передчасних пологів. Але ми вивели її з нього, тож дітки народилися здоровими і майже вчасно”, – каже пані Олена.
” ”
–>
