Кореспондентка molbuk.ua зустрілися з чернівчанкою Оленою Кузнецовою 13 вересня на Театральній площі Чернівців. Саме тут цього дня 1970 року вперше прозвучала “Червона рута” в прямому ефірі Чернівецького телебачення у програмі “Камертон доброго настрою”, яку транслювали на всю Україну. Пісня одразу стала дуже популярною – і весь світ заспівав українською про квітку кохання, що цвіте в Карпатах.
“Зачіску зробила собі вдома сама”
До мене підходить вродлива жінка з короткою модною зачіскою, в елегантній сукні, яку прикрашає гердан. Дарую їй букет троянд. “У вас сьогодні свято”, – кажу.
– Так, у мене сьогодні велике свято. Вчора у Літньому театрі був концерт, де я виступала. Приїжджав Василь Зінкевич, із яким ми давно дружимо.
Хоча минуло вже понад пів століття з того часу, досі пам’ятаю, як усе відбувалося. Нам із Володею тоді було по 20 років – зовсім молоді, тому дуже хвилювалися, – усміхається пані Олена. – Це був сонячний осінній день. Зйомки відбувалися після обіду. Зачіску я зробила собі вдома сама. Одягнула святкову блузку та спідничку. Володя був у сорочці із закачаними рукавами. Усе досить скромно, сценічних костюмів у нас не було. За сценарієм, ми йшли з Володею доріжкою з боку театру, тримаючись за руки. Дивилися одне одному у вічі й були закохані в ту мить. Бо інакше не могли б так душевно зіграти та заспівати. Перед камерами, які стояли ось тут (показує, – авт.) ми зупинилися. “Червону руту” співали у центрі площі, а “Водограй” – біля ось тих гарних ялинок. На жаль, не зберігся запис тієї програми, лише фонограма, записана в студії. Ще є унікальні фото, які зробив тодішній телеоператор Чернівецького телебачення Петро Хащіюк. Він фотографував нас у перерві між зйомками. На місці нинішньої клумби з чорнобривцями стояла лавочка, на якій ми сиділи з Володею…
Олена Кузнецова народилася у Чернівцях, які дуже любить, і все життя прожила тут. Каже, що мама подарувала їй не лише гарний голос, а й щиру українську душу.
– Я почала співати з шести років. Знаю безліч українських пісень, уже не кажучи про наші місцеві – буковинські. Співала з симфонічним та джазовим оркестрами, у народних ансамблях. Пісня стала моїм життям. Із Володею Івасюком ми були знайомі ще з того часу, як я навчалася в музичному училищі, куди він часто приходив. Одного разу він почув мене на концерті у філармонії, коли я виконувала народні пісні. Сказав тоді, що в мене дуже гарний, незвичайний голос, – пригадує пані Олена. – Якось у серпні 1970 року мені зателефонував звукорежисер Чернівецького телебачання Василь Стріхович, із яким ми товаришували. Каже: “Лялю (так мене тоді називали), у мене є до тебе пропозиція. Я хочу познайомити тебе з чудовим хлопцем і щось тобі запропонувати”. Приходжу на студію, а там Володя: “Привіт”. Він сказав, що хотів би заспівати зі мною у дуеті свої пісні “Червона рута” і “Водограй”. Показав мені чорновий варіант, програв на піаніно. Мені вони одразу сподобалися. Я вже мала досвід роботи на професійній сцені, була солісткою джазового оркестру “Буковина” Чернівецької філармонії.
Детальніше читайте у газеті “Молодий буковинець” за 16 вересня 2021 року
” ”
