Зловив якось сільський староста місцевого дурника Ваньку, коли той зібране сіно назад по полю розкидав. Розлютився староста на нього страшенно, адже сіно всім селом прибирали, а тут прийшов один шкідник і все зіпсував. Вирішив він Ваньку покарати.
– Значить так, Іване. За твій проступок я зобов’язаний взяти з тебе гроші, ти ж це розумієш?
– Еге ж. Гаразд, беріть, — відповів дурник, колупаючи в носі. — Все одно у мене ні гроша немає!
Староста задумався, погладив бороду і сказав:
– Тоді, Іване, мені тебе доведеться при всьому чесному народі на площі відшмагати!
– Ну гаразд. Мене тато все дитинство шмагав, мені тепер ніякий ремінь і ніяка різка не страшні.
Вирішив тоді старий йому інше покарання призначити:
– Іване! Я подумав і вирішив пробачити тобі шкідництво, якщо ти принесеш мені завтра двох птахів, які вміють розмовляти. Не принесеш — з села вижену!
– Принесу, дядьку, не хвилюйтеся — відповів Ванька і пішов.
Наступного дня він повернувся до старости з совою і горобцем. Той здивувався, але виду не подав.
– Ванька, а що, вміють вони у тебе говорити?
– А то як же, дядьку!
– Ну тоді запитай у них щось.
Ванька повернувся до горобця і сказав:
– Гей, горобчику, у баби Клави скільки нині літр самогону коштує?
– Чирік!
– Ану, сово, підтвердь, точно чирік?
– Угу!
” ”
