Днями у Вашківцях на Вижниччині відкрили пам’ятник Миколі Юрійчуку.
Сталося це завдяки Михайлу Гарасу, підприємцю, який добре знав поета й виділив свої кошти на виготовлення й встановлення монумента, пише molbuk.ua
– З роками ім’я Миколи Яковича забувається, але так не повинно бути, адже він прославив не лише Вашківці, а й усю Україну, – каже пан Михайло. – Він був старшим за мене, все ж ми неодноразово спілкувалися, та й мешкали недалеко. Пригадую, як “Черемшину” виконував хор нашого будинку культури, в якому співала моя мама Єлизавета Михайлівна. Яке то було звучання! Давно виношував ідею встановити йому пам’ятник. Автор славетної “Черемшини” прожив складне й нелегке життя. За допомогою я звернувся до свого товариша відомого скульптора Володимира Римара з Івано-Франківщини, який свого часу викладав у Вижницькому художньому училищі. Знайшлися й фото Юрійчука. Мій задум підтримало чимало вашківчан. Радий, що проєкт вдалося втілити в життя.
Микола Юрійчук народився у 1937 році в бідній селянській родині. Його батько загинув у Другій світовій війні. У сім’ї, крім нього, було ще троє синів – Юрій, Іван та Ярослав. Виховувала сиріт мама, Іхтима Іллівна, яка працювала в місцевому колгоспі. Микола після школи подався до Львова, де протягом двох років закінчив курси майстрів-будівельників. Потім, у 1956-57 роках будував Чернівецьку комсомольську шахту на Донеччині, де отримав виробничу травму. В армії прослужив рік й був комісований через слабке здоров’я. Повернувшись додому, вирішив поїхати у Казахстан на джезказганські копальні, де працював шість років. На рудниках здоров’я не прибавилось, навпаки, стало ще гірше, особливо з легенями, які з роками, як розповідав Микола Якович, стали немов решето.
Де б не був, Юрійчук ніколи не терпів несправедливості. Внаслідок, стосовно нього за політичні погляди були порушені дві кримінальні справи. Одна з них за те, що був на похороні поета Василя Симоненка, й виступив там з палкою промовою. Згадував, що після цього його відразу ж затримали працівники КДБ. Казав, що в його жилах тече козацька кров: дід його діда походив із Запорізької Січі. Коли остання була зруйнована царицею Катериною, предок з побратимами подалися на Прикарпаття.
Микола з казахських копалень повернувся інвалідом другої групи. Одружився, народилося троє дітей, треба було якось жити, тому їздив на сезонні заробітки в Архангельську область Росії. Де б не був, працював, не полишав поезію. Попри “Черемшину” написав, зокрема, “Смерічки”, “Оксана”, “Батьківщині”, “Кінець”, “Перед матір’ю і храмом стаю на коліна”, “Ви мене запросили в цю осінь”, “Чума”.
Ще до проголошення Незалежності України Микола Юрійчук брав активну участь в політичних подіях, очоливши в містечку організацію Народного Руху. Хвороба прогресувала. Будучи прикутим до ліжка, у відчаї, поет-пісняр, знищив понад 100 віршів, які ніде не публікувалися. Помер у листопаді 1997 року. В 2001 році Вашківецька міська рада присвоїла Миколі Юрійчуку звання “Почесний громадянин міста Вашківці”.
” ”
