Усі школярі в автобусах і тролейбусах їздять безкоштовно. Кондиціонери в громадському транспорті – звична річ. Якщо ви заплатили шість гривень за поїздку – можете наступні пів години вільно пересідати на інші міські чи приміські маршрути.
В Івано-Франківську громадський транспорт мене вразив найбільше. З Чернівцями краще не порівнювати.
Але порівняти хочеться, особливо напередодні 1 вересня.
У Чернівцях школяреві, який їде маршруткою до школи, а після обіду – ще й на гурток, щодня потрібно 28 грн на проїзд. Бо ж про докарантинні пільги для дітей у нас усі “забули” і проїзд тепер для всіх 7 гривень. Натомість в Івано-Франківську і селах цієї ОТГ всі учні, а також пенсіонери й інші пільговики їздять безкоштовно в усіх муніципальних автобусах і тролейбусах.
Там на усіх зупинках (зручні скляні зупинки – то теж привід для заздрості) є стенди не просто з переліком рейсів, а з точним часом їх прибуття на цю зупинку. Наприклад, у село моїх родичів, за 15 км від Івано-Франківська, прямий автобус з міста курсує кожні пів години від 6 ранку до 10 вечора. Причому якщо написано, що він відправляється о 10.52 – він відправиться з села о 10.52. Незалежно від того, чи зайде 3 пасажирів, чи 33. До речі, пасажирів пускають усіх і на всі двері – ніхто тебе не виштовхає з салону, бо закінчилися сидячі місця.
Розклад з часом відправлення з кожної зупинки є і на сайті перевізника, і на сайті міста, і на інших ресурсах. Пригадала, як намагалася дізнатися реальний розклад чернівецьких маршруток 8 і 43: замкнуте коло! Щоб знати час відправлення, треба сісти на маршрутку і спитати водія. А щоб сісти на ту маршрутку, треба знати розклад.
Слів “Передайте за проїзд” я у сусідньому обласному центрі не почула. Натомість постійно лунало незвичне: “валідатор, валідувати, валідували…”. Усі, хто хоче платити готівкою, уже навчені заходити через передні двері й давати гроші водієві в обмін на чек. Але таких помітила небагато. Бо квиток готівкою – 10 грн, а пластиковою карткою – 6. Тому навіть далекі від сучасних технологій галичани навчилися купувати в кіосках оранжевий шматочок пластику і прикладати його до валідатора в салоні. Жодних квитків, до речі, той термінал не друкує. Просто показує на екрані, що проїзд оплачено, і залишок коштів на картці.
Контролерам досить лише прикласти картку пасажира до свого терміналу, щоб побачити оплату. Стала свідком того, як контролерка виявила в однієї пані відсутність оплати на її транспортній картці. Замість висаджувати чи штрафувати “економну” пасажирку, вона лише чемно пояснила, що коли на екрані валідатора є повідомлення про відсутність коштів, треба купувати квиток у водія.
І оця чемність у всьому. У спілкуванні водія і пасажирів. У написах в салоні, які пропонують з десяток способів оплати за проїзд: від QR-коду до SMS-ки, тільки б пасажирові було зручно. У безшумному русі новенького автобуса рівними дорогами. У повазі до вашого часу: рейсів багато, і громадський транспорт справді рухається швидко. У можливості повернути забутий в салоні телефон чи гаманець у розділі “Загублені речі” на сайті перевізника.
В інших бонусах для пасажирів: від безкоштовного проїзду на деякі свята чи окремого розкладу до дачних районів – до спецрейсів на фестивалі чи інші туристичні події області. У постійному діалозі й прагненні домовитися.
Бо, виявляється, і франківчани скаржаться на громадський транспорт. Хтось на сторінці пише, що в автобусі занадто дме з кондиціонера (вони є приблизно у половині одиниць транспорту). Хтось вимагає, аби потрібна маршрутка їхала цілодобово, а не з 5.30 до 23.00. А когось обурює нарахування “премії” на транспортну картку лише тим, хто вакцинується восени, а не влітку.
Нам би їхні проблеми, правда?
” ”
