Іноді суспільство не залишає вибору. Воно змушує жити за чітко визначеними правилами. А тих, хто цим нормам не відповідає, часто очікує нерозуміння.
Через це багато людей, хоч і відчувають, що мають свої особливості, відмінні від загальноприйнятих, намагаються “переламати себе” та “жити, як всі”. Проте з цього зазвичай нічого не виходить. І людина врешті вирішує бути собою і чинити так, як підказує серце.
“Не бачила перспективи”
Саме про це історія героїні нашої публікації – чернівчанки Ірини (ім’я змінене).
Ще підлітком вона усвідомила, що їй подобаються дівчата. Ірина не злякалася цього відкриття. Проте у той період вкрай нетолерантного ставлення більшості до представників ЛГБТ-спільноти, відсутності соцмереж і взагалі Інтернету дівчина була переконана, що її стосунки з жінками неможливі. Тому вирішила “бути як всі”.
“Ще у 13 років я зрозуміла, що мене більше тягне до дівчат, ніж до чоловіків. На той час (а це майже 20 років тому) не було жодних соцмереж, через які можна було би з кимось знайомитися. Я не знала, де знайти дівчину, з якою зможу будувати сім’ю. Не бачила перспективи життя з жінкою у нашій країні. Хоча в собі я нічого не хотіла міняти і ставати гетеросексуальною. Сприймала свій потяг до жінок як щось незвичне та цікаве, але таке, що не має перспективи на майбутнє…
У мене був досвід стосунків і з жінками, і з чоловіками. Але врешті під тиском суспільства та власного виховання вирішила, що правильно для всіх буде створити сім’ю та народити дитину. Бути такою, як всі…” – розповідає Ірина.
У 22 роки дівчина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Зустрічалися недовго і вже через 3 місяці одружилися. Хоча Ірина і розуміла, що не кохає його, та сподівалася, що з часом щось зміниться. Тим паче, через рік народилася донька.
“Я навіть не знаю, як назвати почуття до чоловіка. Це не було кохання. Напевне, просто збагнула, що ця людина підходить мені за характером, це гарний сім’янин, який буде хорошим батьком дитині. На свої почуття до нього не зважала. Тому що розуміла – серйозних почуттів до чоловічої статі, напевне, не зможу мати. Але з часом почну до чоловіка гарно ставитися і, можливо, навіть якісь емоції до нього виникнуть, – каже чернівчанка.
Іринин чоловік знав про її потяг до дівчат. Проте сприймав це як щось тимчасове, що вдасться змінити.
“Він вважав це моїм досвідом або помилкою. Мабуть, був упевнений, що в мене до нього є почуття, тож він зможе змінити мене. Чоловіки загалом часто вважають, що “лесбійство – це до першого нормального чоловіка”. Мій колишній цього мені напряму не казав, та, мабуть, так гадав. Утім, це неправда”.
“Жодного разу не відчула задоволення”
У шлюбі Ірина прожила 7 років. Вона так і не змогла змінити себе. Зізнається, що жодного разу не отримувала задоволення під час інтиму з чоловіком. І зауважує, що насправді дуже багато навіть гетеросексуальних жінок так живуть.
“Я себе просто змушувала займатися з ним сексом. Це було насилля над собою. Фізично мене тягнуло до дівчат. Лише з ними могла отримати задоволення”, – каже Ірина.
Переломним став момент, коли вона закохалася у подругу і остаточно усвідомила, що не може так далі жити.
“Спочатку ми просто товаришували. Та з часом я усвідомила, що мої почуття не просто дружні. Мене дуже сильно до неї тягнуло, постійно хотілося бачити. Я їй зізналася у своїх почуттях. Проте подруга відповіла, що між нами не може бути жодних “таких” стосунків, бо їй не подобаються дівчата. До того ж, вона одружена.
У той момент я зрозуміла, що не можу впоратися зі своїми почуттями до жінок. І не можу жити з чоловіком та обманювати його, розуміючи, що не роблю щасливим. Тим паче, на той час уже з’явилися соцмережі. Я зареєструвалася в них і виявила багато сайтів, груп для знайомства з ЛГБТ-спільнотою. Дізналася, що є багато сімей, які так живуть. Що це нормально, що таке є і в Україні, і за кордоном. Мої надії на те, що таке життя можливе, справдилися. Тож я усвідомила, що чоловіка треба відпустити і дати шанс на щасливе життя як собі, так і йому”.
Чоловік тоді перебував у Польщі. Ірина зателефонувала йому і повідомила, що їм потрібно розлучитися.
“Пояснила, що справа не в ньому, просто я не можу його покохати, бо люблю жінок і надалі хочу будувати своє сімейне життя саме з ними. Він відповів, що це мій вибір і він його приймає. Хоча йому й шкода, що все так вийшло, адже він мене кохав. Ми подали на розлучення. Вирішили, що донька житиме зі мною, а чоловік й надалі буде з нею спілкуватися, проводити час. Ми розійшлися дуже мирно”, – зауважує Ірина.
Через деякий час після розлучення чернівчанка почала жити разом із дівчиною, яка переїхала до неї з Росії.
“Там взагалі така цікава історія. Вона мала право знаходитися в Україні лише 3 місяці. Проте повертатися назад не хотіла, тому що оточення не сприйняло б її орієнтації. Тож я попросила свого товариша – гея, щоби він одружився з моєю дівчиною. Для “галочки”, звісно. Так вона й залишилася в Україні. Ми прозустрічалися 4 роки і розійшлися.
А через кілька місяців я почала жити з найкращою подругою. Ми просто товаришували у той час, коли і в неї, і в мене були стосунки з партнерками. Потім вона розійшлася зі своєю дівчиною. І вже скоро ми зрозуміли, що у нас не просто дружні відносини. Отак і живемо разом уже більш ніж пів року”, – розповідає Ірина.
“У нас немає прав на законодавчому рівні”
У майбутньому пара хоче виїхати за кордон до тих країн, де дозволені одностатеві шлюби. Там побратися і народити ще дітей.
“Таким людям, як ми, складно. У нас немає прав на рівні законодавства. Я не можу одружитися на дівчині, з якою живу. Вона не має права успадковувати нажите разом майно. По факту наші спільні діти в Україні – лише діти біологічної матері. Пояснити у садочку, що є ще одна мама, хоч і не біологічна, але яку дитина теж називає мамою, – дуже складно. Тому що не всі це сприймуть адекватно і можуть навіть цькувати дитину.
Наша країна ще має прийти до толерантності щодо таких, як ми. Бо якщо моє оточення адекватно сприйняло мою орієнтацію і я не боюся осуду, то у родині моєї дівчини ніхто про її особливості не знає. Вони би цього не прийняли. Відмовилися би від неї або ж почали водити до лікарів чи церкви. Тож заради того, щоби в нас були нормальні відкриті відносини, нам доведеться переїжджати за кордон. Бо і я, і моя дівчина хочемо завагітніти”, – каже співрозмовниця.
Водночас в Ірининій родині не виникло проблем зі сприйняттям її особливостей. Принаймні мама відреагувала спокійно.
“Мама дізналася, що мені подобаються дівчата, коли мені було 18 років. Я тоді вперше закохалася. Зізнання вирвалося випадково. Я тоді йшла до своєї дівчини. А мама поцікавилася, чому так до неї рвуся. Я сказала, що маю до неї почуття. Мама спочатку подумала, що йдеться про дружбу. Проте я уточнила, що маю на увазі саме почуття як до дівчини. Кілька хвилин мама була шокована. А потім сказала, що це моє життя та мій вибір. І що вона буде мене сприймати і любити будь-якою. Для неї головне, щоб я була щаслива.
Але попросила батькові поки що не розповідати. Бо невідомо, як він це сприйме. Так ми з ним і досі на цю тему не розмовляли. Він не запитував, а я не починала розмову. Хоча, певне, він здогадується”, – зауважує чернівчанка.
Від доньки Ірина вирішила не приховувати своєї орієнтації. Точніше, дитина сама все зрозуміла, а мама їй лише все спокійно пояснила.
“На момент розлучення з чоловіком доньці було 7 років. Я почала спілкуватися онлайн зі своєю тодішньою дівчиною з Росії. Донька чула наші розмови, часом доволі відверті. Якось вона мене запитала: “Мамо, ти її любиш?” У мене був шок. Треба було якось пояснити дитині, ким для мене є та дівчина, з якою я хотіла будувати спільне майбутнє.
Тож вирішила розповісти правду. Пояснила, що в мене є почуття до неї. І що це нормально, коли жінки можуть любити інших жінок, а чоловіки – чоловіків. Водночас застерегла, що наше суспільство не завжди готове приймати таких людей. Тому це вибір доньки – розповідати іншим про орієнтацію мами чи ні. Та розповівши, вона повинна розуміти, що люди можуть не сприйняти це, негативно відгукуватися про її маму. Тому про це варто розповідати лише тій людині, якій вона дуже довіряє і яка не стане потім ображати нас.
Донька все сприйняла дуже адекватно. Сказала, що все зрозуміла і що, напевне, не буде нікому про це розповідати. Хоча пізніше все ж довірилася своїй хорошій подрузі, попередньо спитавши в мене дозволу. Подруга також цілком нормально відреагувала, сказавши: “Хм, прикольно!”
Якщо виявиться, що моїй доньці подобаються дівчата, я її зрозумію та підтримаю, ким би вона не захоплювалася – чоловіками, жінками чи трансгендерними людьми”, – запевняє Ірина.
З теперішньою співмешканкою матері у доньки склалися товариські стосунки.
“Донька до моєї дівчини дуже добре ставиться. Вони товаришують, багато спілкуються. І це дуже круто. Вона бачить наші стосунки, як ми обіймаємося, цілуємося в щічку. І сприймає це цілком нормально. Прояв почуттів повинен бути всюди, неважливо від того, це гетеро- чи ЛГБТ-сім’я. Дитина має
бачити любов двох людей, те, як вони бережуть один одного. Це дуже важливо”, – переконана чернівчанка.
І додає: якщо не брати до уваги стать, то у всьому іншому вони з коханою – звичайна сім’я.
“Наша родина абсолютно нічим не відрізняється від гетеросексуальної. Ми ведемо побут, ходимо за покупками до магазинів, лягаємо спати в обіймах, прокидаємося і готуємо одна одній сніданок. Намагаємося всю роботу робити разом. Бо насправді йдеться більше про почуття, а не про секс, як багато хто вважає…”
Фото ілюстративне
