Нещодавно під час урочистостей з нагоди 80-річчя від дня народження кіномитця Івана Миколайчука голова ОДА Сергій Осачук “ушкварив” на барабанах із троїстими сільськими музиками.
Осачук бив по ударній установці завзято і доволі майстерно. Як виявилося, не випадково: адже ще зі школи захоплюється грою на барабанах.
Хто з місцевих політиків на чому грає, йдеться у публікації “Молодого буковинця” за 15-21 липня, пише molbuk.ua
“Це була дитяча мрія”
Так, голова ОДА Сергій Осачук у шкільні часи організував вокально-інструментальний ансамбль, який виступав на тодішніх концертах. І в тому ансамблі, до речі, бас-гітаристом був ексдепутат міськради, а нині член міськвиконкому Василь Осачук.
“Створити ансамбль – це була моя дитяча мрія, яку реалізував у школі, – розповідає Сергій Осачук. – Я грав на ударних, Василь Осачук був бас-гітаристом. Ми виступали на районних і міських конкурсах-оглядах самодіяльності, проводах в армію, святах, грі-конкурсі “Нумо, дівчата!”, перед трудовими колективами. Можна сказати, ми пройшли весь шлях “славного комсомольського” музичного життя. Обов’язково треба було мати дві-три пісні “правильного” репертуару, а потім можна було грати і “Машину часу” та інші популярні пісні”.
“Наші мрії, які ми не спромоглися втілити самі, живуть у наших дітях. Мої сини є більш вправними дзюдоїстами, ніж я, а також майстернішими музикантами. Вони мають музичну освіту і грають на ударних на такому рівні, що ще мене можуть повчити”, – каже Сергій Осачук.
А Василь Осачук додає, що їхній ансамбль був представником будинку культури, або ж диско-клубу “Олімп”, від мікрорайону Стара Жучка.
“По всій Садгорі були чотири таких точки, в яких збиралася молодь, – пригадує. – Це будинки культури в центрі Садгори, Ленківцях, на Рогізні та Старій Жучці. Там відбувалися дискотеки, крутили фільми. От і ми свого часу організували такий ВІА “Омега”, якщо не помиляюся. Часто виступали на конкурсах у Садгорі, центрі міста. Якщо чесно, це більше заслуга Сергія Осачука, саме він був “заводілою” у цій нашій діяльності. Я ж навчався гри на гітарі в музичній школі, коли він до мене підійшов і запросив стати бас-гітаристом гурту. Я відповів, що не граю на бас-гітарі, на що Сергій відказав: нічого, мовляв, навчимо”. Окрім нас, учасниками ансамблю були ритм-гітарист Толік Мельник, клавішник Фєдя Кавуля та вокалістка Жанна Кольцан – вона дуже гарно співала. Наш гурт проіснував близько трьох років. Потім учасники один за одним пішли до армії, тож ансамбль розпався”.
“Самі збирали інструменти”
Це було понад 30 років тому, і все тоді було інакше, зауважує Василь Осачук. Таких можливостей для розвитку, які є у сучасної молоді, і близько не було.
“Ми власними руками збирали інструменти, у клубах їх не було. Я свою бас-гітару шпаклював, наждачками тер, лакував, купував струни за свої кошти. Паяли колонки, мікрофони… Тато з мамою дивувалися: мовляв, дитино, навіщо тобі це? Тоді ж був дефіцит, не так, як зараз, коли все можна придбати через інтернет чи в магазинах. У мене й досі десь лежить бас-гітара з тих часів – така стара вже, без струн. А Сергій Осачук, наскільки пам’ятаю, купив собі ударну установку Amati. Вона, здається, і досі у нього є. Якось ми жартували, що нам треба знову зібратися і згадати ті часи. Але поки що не вистачає часу…” – каже співрозмовник.
Екснардеп, а нині підприємець Іван Рибак вміє грати на стількох музичних інструментах, що міг би стати людиною-ансамблем. Це, зокрема, баян, акордеон, фортепіано, сопілка, гітара, ударні і навіть трохи цимбали.
“У мене співоча родина, батько грає на багатьох музичних інструментах – скрипці, баяні тощо. Тож це у нас родинне хобі, – каже Іван Рибак. – Я навчався у Косівській музичній школі, також у шкільні роки у нас був свій ансамбль. І в подальшому з музикою було багато чого пов’язано. До прикладу, у 1997 році, коли я був головою студради ЧНУ, разом із іншими студентами ми відремонтували занедбаний дискозал між гуртожитками. Там проводили музичні вечори, дискотеки, а я був діджеєм. Та й зараз на свята витягую свої інструменти, граю і співаю: на Великдень – веснянки, на Різдво – колядки”, – каже екснардеп.
Іван Рибак переконаний: уміння грати на музичних інструментах – це плюс.
– Уміння заграти і заспівати ще жодній тямущій людині не зашкодило. На жаль, зараз чомусь не надають належної уваги музичній освіті дітей, особливо грі на народних інструментах. Дійшло до того, що нікому грати на трембіті на фестивалі “Вихід на полонину”, – зітхає Рибак.
“Танці – це дуже круто”
Керівниця міського управління культури Юлія Сафтенко зізнається, що на музичних інструментах грати не вміє, зате гарно танцює.
“Я маю за плечами лише два місяці музичної школи в першому класі. Зате протягом десяти років займалася народними танцями у колективі “Візерунок”. У нас був такий хлопчачо-дівочий колектив, з яким ми об’їздили пів Європи. Танці зіграли вирішальну роль у моєму житті, позитивно вплинули на мій зовнішній вигляд, стан здоров’я, сформували поставу. Танці – це дуже круто і я тішуся, що мала можливість ними займатися”, – стверджує Юлія Сафтенко.
” ”
