Житель села Сербичани, що на Сокирянщині, Ярослав МАРКО до початку війни займався вирощуванням сільськогосподарських культур.
Про це повідомляє molbuk.ua
У квітні 2022 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ. Спочатку проходив навчання на оператора протитанкового відділення в Житомирі. Згодом почав служити у 81 окремій аеромобільній бригаді.
“Бригаду передислокували на Донеччину, за Краматорськ. Згодом нас із побратимами скерували на передову. Наше завдання полягало в тому, щоб не тільки зупиняти прорив москалів, а й проганяти їх з території України. Без жодних вагань ми з побратимами йшли в наступ. Відвоювали кілька сіл, зокрема Богородичне та Соснове”, – каже Ярослав Марко.
Спілкуватися із рідними Ярослав міг раз на п’ять-десять днів, на це виділяли годину-півтори.
“На бойові завдання ми не брали із собою нічого зайвого. Залишали все там, де базувалася наша рота. Лише раз на п’ять-десять днів мав змогу виходити із сім’єю на зв’язок. Далі знову брав усе необхідне та повертався на позицію. В один бік треба було пройти чотири кілометри. Це теж дуже небезпечно, адже маршрут постійно обстрілювали”, – розповідає військовий.
“Уночі на голову падали миші”
За весь час військовий лише кілька тижнів спав на ліжку, здебільшого засинав в окопі.
“Кожен мій побратим мав свою “домівку” в землі – місце, де можна було відпочити. Жартома кажучи, це возз’єднання із природою, адже вночі нам постійно на голову падали миші”, – зазначає Ярослав Марко.
Коли у вересні 2022 року 81 бригада штурмувала Соснове, Ярослав отримав поранення.
“Після завершення бою, коли затихли постріли автоматів і кулеметів, уже нічого не було чути, окрім стогону мого пораненого побратима. Ми вважали, що всіх москалів знищили, тож кинулися допомагати пораненому. Коли я озирнувся, то побачив, що в мене цілиться ворог. Він стояв за п’ять-сім метрів, почав стріляти. Мене поранили в ногу. Паралельно ще й прилетіло. Наче з міномета, уже точно не пам’ятаю. Уламок прилетів мені в живіт. Хоч поранення мав у ногу, але в стані шоку ще біг, рятуючи життя. Уламок пошкодив мені ще й кишківник і сечовидільну систему”, – розповідає Ярослав Марко.
За два роки чоловікові зробили 24 операції. Попереду ще кілька й реабілітація.
“Хочу ходити, як усі”
Найбільше бажання Ярослава, щоб якнайшвидше настала перемога та запанували мир і спокій в Україні.
Зараз у Ярославовій нозі – апарат Ілізарова, який з часом мають забрати. Військовий щодня робить зарядку й потихеньку розробляє м’язи ноги.
“Попереду в мене ще реабілітація, оскільки моє коліно вже майже два роки не згинається, то мусимо виправляти цю ситуацію. Зараз я ходжу лише на милицях, однак так хочу ходити без них”, – каже Ярослав Марко.
Ярослава мотивують повернутися до нормального життя дружина Лариса, 14-річна донечка та п’ятирічний синочок.
“Ці два роки я проводжу здебільшого в лікарні або вдома. За весь час найбільше я хотів бачити дітей”, – говорить військовий.
” ”
–>
