Ярослава Свідерська та Єгор Кривицький – пара молодих акторів, які знайшли своє нове театральне життя в Чернівцях.
Вони переїхали сюди півтора року тому і вже стали частиною Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, пише molbuk.ua
Ярослава родом з Полтави. Її любов до театру почалася з шести років, коли почала відвідувати театральні гуртки.
“Чернівецький обласний музично-драматичний театр – це мій перший професійний театр. Я та Єгор навчалися в Харкові в одному з приватних театрів, але встигли зіграти лише одну виставу перед початком війни”, – зізнається акторка.
“Через роль ти показуєш усе, що відчуваєш”
Єгор, уродженець Маріуполя, свій театральний шлях розпочав у 16 років у драматичному гуртку при приватному театрі ляльок.
“Коли мені виповнилося 18 років, мене прийняли на роботу в цей театр, де я пропрацював до 19 років, а потім вирішив пов’язати своє життя з професійним театральним мистецтвом”, – розповідає Єгор Кривицький.
Коли почалася війна, Ярослава та Єгор перебралися до Полтави. Єгор знайшов роботу в Полтавському театрі ляльок, де пропрацював чотири місяці.
“У театрі не було місць для нових акторів, тому Ярославі довелося зробити тимчасову паузу в кар’єрі. Театральні кола дуже вузькі, тому з часом ми з Ярославою отримали запрошення переїхати до Чернівців, де ми й продовжили свою акторську кар’єру. До переїзду ми бували тут лише на екскурсіях. Певний час я “вливався” у процес роботи. Моєю прем’єрою на сцені драмтеатру в Чернівцях стала вистава “Мина Мазайло”. Уже зараз за спиною відіграно багато вистав, серед яких моя улюблена – “Фаустпатрон”, – ділиться актор.
Війна вплинула на життя акторів і їхню творчість.
“Під час бомбардування Маріуполя я був у Полтаві, ми репетирували виставу “Ріккі-Тіккі-Таві”. Театр для мене став терапією, втечею від жахливої реальності”, – зізнається Єгор.
Для Ярослави театр – це також емоційна розрядка.
“Через роль ти показуєш усе, що відчуваєш. Після вистави буваєш спустошеним, але це допомагає вивільнити свої емоції”, – додає вона.
“На наступний сезон маємо грандіозні плани у театрі”
Пара зазначає, що війна вплинула на театральне мистецтво в Україні.
“Добре, що зникли російські вистави, глядачі почали більше цікавитися українською культурою. Театри розвиваються, зараз глядачі більше знають українських класиків, зокрема, таких як Лесь Курбас, тоді як раніше знали переважно російських класиків”, – каже Ярослава Свідерська.
Після початку війни багато акторів пішло на фронт, і це сильно вплинуло на театри.
“Наш театр втратив людей: акторський, режисерський склад, освітлювальний цех, звукорежисерів, балетмейстерів. Але ми продовжуємо працювати. Ми в Чернівцях, розвиваємо театр, є багато цікавої роботи, яку ми хочемо і будемо робити. На наступний сезон маємо грандіозні плани. Не знаємо, що буде завтра, що нас чекає, але сьогодні ми робимо все, щоб удосконалювати українське театральне мистецтво”, – підсумовує пара.
” ”
–>
