Фото надані Ігорем Кавлюком
Захисник із бригади “Помста” Луганського прикордонного загону старший солдат Ігор Кавлюк із Чернівців пішов на фронт добровольцем. Хоча мав усі підстави залишатися вдома: у нього – троє дітей, а ще – серйозне захворювання. Та це чоловіка не зупинило.
Про це йдеться у публікації ” ” від 16 травня, пише molbuk.ua
“Якось прийшов із роботи, а старший син запитав: “Тату, у державі війна, а що ти робиш для перемоги?”. Наступного ж дня я пішов до військкомату. Відтоді воюю. Хочу тут стояти до кінця, до перемоги”, – розповів військовий кореспондентці ” “. Днями, до речі, Ігор Кавлюк отримав медаль “За відвагу в бою” від командування оперативно-тактичного угрупування військ “Соледар”.
“Життя тут – як на пороховій бочці”
Уже кілька місяців Ігор із побратимами перебувають на Бахмутському напрямку. Тут вельми гаряче, і щохвилини може щось прилетіти. Та бійці не з полохливих: їхня бригада їздила на військові навчання до Англії, вчилася і штурмових дій, і оборони.
“Загалом ситуація стабільна. Хоча москалі періодично лізуть, але наші хлопці тримаються. У нас хороші аеророзвідники, це рятує. Добра вогнева підтримка, тож завжди прикритий тил. Успішно знищуємо ворожі “м’ясні штурми” цілими колонами. Днями заходила російська колона з танками. Зайти зайшла, але вже не вийшла. Наші не дали”, – усміхається чоловік.
Тут, де їхній підрозділ, ще більш-менш спокійно, зауважує.
“А от ближче до Часового Яру вже так не походиш, там “двіж-Паріж”: обстрілюють регулярно, авіація літає. Хоча часом і нам дістається від їхніх ракет, КАБів. Ворожі безпілотники залітають, знімають усе. Збиваємо їх”.
Життя на передовій – як на пороховій бочці, порівнює співрозмовник. Ніколи не знаєш, що прилетить за мить і куди впаде. Військові вже ставляться до небезпеки по-філософськи: “Ну прилетить, то прилетить, що вдієш, куди втечеш? Парасолею ж не прикриєшся. Там і бронік не допоможе”.
Читайте також: “Знищили все, що було мені дороге”: репортаж ” ” зі сходу України
Найбільша потреба зараз у дронах та людях, каже Ігор Георгійович.
“Звісно, посилення людським ресурсом би не завадило. Моральне навантаження тут дуже велике. Хлопці приходять із позицій психологічно та фізично ніякі. Це ж війна. РЕБи завжди потрібні, особливо купольні. І машини. Бо навіть завезти бійців на позиції, щоби поміняти, також нелегко. Дороги обстрілюють, всюди ями, уламки. Тож машини часто ламаються. Гума дуже потрібна. А так загалом зброя, боєприпаси є. Що треба, допомагають волонтери”, – підсумовує військовий.
“Росіяни зовсім не жаліють своїх людей”
Росіяни намагаються брати кількістю, розповідає Ігор Кавлюк. “Якість у них ніяка. Але вони не жаліють своїх людей, на відміну від нас. Погнали росіян, наприклад, на штурм. Пішло 20, на підході їх розбомбили.Залишилося троє-четверо. І решта все одно пре уперед. Вони, мабуть, накачані якоюсь наркотою, адекватних людей там немає.
Ще торік у Бахмуті ми добряче поборолися із “вагнерами”. Там були такі особини: знає, що на нього націлені кулемети, що його зараз вальнуть, і все одно виходить без броні, без нічого, отако стає і кричить: “Хохли, здавайтеся!” Вони прийшли сюди на заробітки. Але в нас мотивація сильніша. За нашими спинами – сім’ї, ми захищаємо своє. Тут уже пан або пропав”, – каже боєць.
Чоловік запевняє, що у військових є можливість помитися, випрати одяг, приготувати їсти. Завдяки бойлеру є тепла вода. Годують добре. А якщо хочеться ще чогось смачненького, можна зганяти до магазинів.
“Та найбільше тішимося домашнім смаколикам”, – усміхається.
“Хотілося додому на свята, але поки що мушу бути тут”
Настрої місцевих мешканців захисник описує як “50 на 50”: половина більш-менш нормальних, інші – “ждуни”. Останніх треба остерігатися.
“Ходять, зливають інформацію. Один прийшов, почав нам розказувати, що ми такі-сякі, терористи. Інші просили щось поїсти, а потім через кілька годин нам прилітало. Були випадки, коли хлопці зверталися до місцевої лікарні. А лікар, дізнавшись, що це військові, навіть не хотів обстежувати”, – розповів боєць.
У “Помсті” – бійці з різних куточків України. Хоч у кожного свої традиції, хлопці чудово ладнають між собою.
“Між східняками й західняками не виникає суперечностей. Живемо душа в душу, злагоджено воюємо. Привчаємо одне одного до своїх традицій. Мовних питань також не виникає. Кожен розмовляє так, як йому зручно”, – каже чернівчанин.
Великодні свята, як і його побратими, Ігор Кавлюк відзначив на фронті.
“Звісно, хотілося додому на свята. Якби не війна, відзначали б Великдень із дружиною, дітьми. Виїхали б на природу на тиждень, щоби нікого не бачити, не чути. Ми завжди так виїжджали… Але поки що треба бути тут…”.
” ”
–>
