Василь ЛЕНКО – кадровий військовий, командир взводу. До початку вторгнення РФ в Україну служив у стрілецькій роті Нацгвардії.
Про це йдеться у публікації ” “.
– Ми з дружиною – військові, служимо в структурі Національної гвардії України. Вдосвіта 24 лютого наші телефони задзвонили одночасно. Телефонували з частини: нас повідомили, що оголосили бойовий збір. Коли ми приїхали в частину, то все зрозуміли: почалася війна. Згодом мене разом із побратимами скерували в Серебрянське лісництво, – згадує військовий.
“Від лісу лише назва”
За словами Василя Ленка, ситуація в Серебрянському лісі була вкрай складною. Посеред літа замість зелених дерев – випалені стовбури та вирви від снарядів. Попри всі обстріли та атаки ворога, військові утримували позиції.
– Ми обороняли Серебрянський ліс. Я обіймав посаду головного сержанта резервної роти. Були постійні штурми й обстріли ворога. Вони накривали артою, авіацією і танками, обстріли були постійні. Вони хотіли зайняти наші позиції, однак це їм не вдавалося. Разом із побратимами ми відбивали усі атаки ворога. Наші артилеристи блискуче відпрацьовували. Серебрянський ліс – це лише назва. Лісу там давно нема. Все спалено, дерева повалені, на землі вирви від снарядів… Ніби у фільмі жаху, – згадує Василь.
Василь згадує, що для нього найважче було заходити й виходити з позиції.
– Коли проходила заміна побратимів на позиції, на неї потрібно було зайти, це найважче, бо ти перебуваєш на відкритій місцевості, а потрібно дійти з пункту “А” до пункту “Б”. Так само складно і виходити з окопів. Серебрянський ліс ми утримували чотири місяці, згодом отримали наказ вийти, – згадує Василь.
На питання, що не давало опускати руки, військовий каже:
“Опустити руки не давала сім’я. Я знав, що вони на мене чекають вдома. У мене є дружина та двоє синів, думки про них давали мені сили. А ще, я постійно молився та просив Бога, щоб я та мої побратими залишилися живі, бо це дуже важко їх втрачати! Після оборони лісу нас скерували у військову частину в Чернівцях. Я дуже добре пам’ятаю, як мене зустрічали мої діти, це були сльози радості. Оце зараз згадую – і… це дуже приємне відчуття, – каже Василь.
Наразі Василь Ленко служить у військовій частині Національної гвардії України в Чернівцях на посаді командира взводу.
– Прошу Бога, щоб ця війна закінчилася. Хоча у військовій справі я залишуся. Дуже хотів би бути інструктором, оскільки маю бойовий досвід, – підсумовує військовий.
” ”
–>
