Геріатричний пансіонат розташований на околиці Чернівців. Дістатися туди можна маршруткою №13.
Двір озеленили працівники й підопічні
Заходжу до пані Наталії СОЛОНЯР, заступниці директора пансіонату.
– Сьогодні в нас мешкає 162 людини, з них близько 50 – переселенці, яких евакуювали з Краматорська, Донецька, Миколаєва та інших міст. Тут живуть не тільки пенсіонери, а й люди з інвалідністю першої, другої й третьої груп. Коли будували це приміщення, то зробили його безбар’єрним. До прикладу, щоб людина могла пересуватися на колісному кріслі, – каже Наталія Солоняр. – Є люди, які тут живуть вже дуже багато років, а дехто тут навіть доживає останні дні. У пансіонаті є дуже багато різних історій життя. Наприклад, підопічні тут знайомляться і навіть одружуються.
– Як підопічні проводять своє дозвілля? – запитую
– Ми багато різних заходів організовуємо. Психологи привозять підопічним картини, щоб ті розмальовували, або ось я постійно роздруковую розмальовки. Є можливість пограти в шахи, шашки, нарди, вийти на балкон чи на вулицю або взяти щось почитати в бібліотеці. Також у нас тут відбуваються різні концерти, працює перукарня та кімната, де можна помолитися. Нещодавно нам подарували великий проєктор, щоб показувати вечірнє кіно.
Пані Наталія проводить екскурсію пансіонатом. Показує великий актовий зал, у якому багато м’яких стільців. Вказує на проєктор для вечірнього кіно.
– Нещодавно ми увімкнули підопічним фільм “Довбуш”, однак він їм не сподобався, тому наступного разу будемо показувати відомі та улюблені багатьма кінострічки, наприклад “За двома зайцями”.
Заходимо в кімнату для майстеркласів. Звертаю увагу на аркуш паперу, на якому розфарбовані фломастером червоно-чорними кольорами пінгвіни в шапках. Знизу стоїть дата “29 квітня 2024 року” й підпис.
– Як геріатричний пансіонат готується до Великодня? – запитую.
– Ми прибираємо, наші кухарки готують святкове меню. Масної їжі не готуватимемо, оскільки люди похилого віку здебільшого мають проблеми зі шлунком. Точно буде пасочка, яйця. Часто церкви привозять сюди вже освячену їжу та роздають кожному пакуночки, – каже пані Наталія.
Хоч у пансіонаті є кімната з іконами, однак служби чи освячення страв на Великдень не буде. Якщо хтось із підопічних захоче відвідати богослужіння, то може піти до храмів поруч.
Виходимо у двір. Жінка розповідає, що майже всі рослини вона та інші працівники проносять з дому й розсаджують на клумбах.
– Ми постійно садимо нові рослини, моя дочка розфарбовує картини за номерами, потім вішаємо їх по всьому пансіонату. На вході ростуть квіти, але не в традиційних горщиках, а в старому бачку для унітаза, який підопічні розфарбовували власноруч.
“Тримай, дитино… А я пішов обідати”
Підходжу до дідуся, який сидить. Його звати Василь. Колись працював пекарем.
– Я тут вже шість місяців, хоч жив завжди в Чернівцях. Раніше працював пекарем. Друзів тут не маю багато, вже трохи пізно їх мати.
Працівниці починають розвозити їжу для лежачих підопічних, жартома змагаються, хто швидше впорається з роботою.
– Іди їж, Ваську! – покликала пані Лілія.
– Не хочу! – відповідає Василь.
Пан Василь тягнеться до своєї сумки й щось починає шукати. Через деякий час дістає звідти цукерку “Бабусині байки” та простягає мені.
– Тримай, дитино! А я пішов обідати! – каже дідусь.
Годують у пансіонаті чотири рази на день: сніданок, обід, вечеря та перед сном. Сьогодні на обід – плов з м’ясом, салат із капусти, запечені яблука та ще додатково котлети.
Згодом підходжу до бабусі, яка має на собі багато різних прикрас і червоно-яскраві нігті.
– Колись я працювала бухгалтеркою, тому звикла мати гарний вигляд. Мені дуже подобається дбати про себе.
До мене підходить ще одна жінка, на вигляд років 30, каже, що її звати Ірина.
– Як у вас справи? – запитую.
– Добре, я ще чекаю зараз на своїх друзів, які мають до мене прийти. Тут живу вже третій рік. Хоч сама чернівчанка, але майже п’ять років жила в Коростенському геріатричному пансіонаті, згодом перевилася в Чернівці. Знайшла собі тут багато нових друзів. Ходжу в “Турботу”, там є дозвілля для молодих людей з інвалідністю. Малюю там картини за номерами, створюю щось своїми руками. Хочу довести всім, що люди з інвалідністю можуть жити активно, – ділиться Ірина.
” ”
–>
