Фото molbuk.ua
За три дні до загибелі військовий із Чернівців Кирило Тілєєв написав своєму синові-підлітку: “Синку, я, мабуть, не повернуся, тільки мамі не кажи”. 24 вересня 2022 року його не стало. Військовий загинув під час звільнення Новоселівки на Донеччині. Їхня група з п’ятьох бійців потрапила в засідку. Вижив лише один із побратимів…
24 квітня 2024 року старшому солдатові 81 окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ Кирилові Тілєєву відкрили меморіальну дошку на фасаді філософсько-правового ліцею №2.
Цей заклад, тоді ще школу №32, він закінчив. Тут навчався його батько, а тепер – син Андрій.
Про це йдеться у публікації ” ” від 2 травня, пише molbuk.ua
Пішов на фронт у перші дні великої війни
Ініціювала встановлення дошки дружина бійця Тетяна Тілєєва. Каже, чоловік заслуговує на увіковічення пам’яті. Пішов добровольцем до війська у перші дні війни.
“Кирило пішов до війська на третій день великої війни, – розповіла пані Тетяна. – Два дні сидів удома, переглядав новини. Потім підвівся з дивана й пішов до військкомату. За пів години зателефонував і попросив зібрати йому рюкзак. Через втрачений військовий квиток Кирила спочатку залишили на місці. Та він нишком від мене подав заявку і пройшов відбір до 81 бригади. Після навчань його скерували на Донеччину”.
Військовий передчував свою загибель. Зізнався в цьому лише синові.
“Мене чоловік запевняв, що невдовзі приїде додому, і все буде гаразд. А от синові за три дні до загибелі написав, що, мабуть, не повернеться”. Коли це сталося, Андрій переживав втрату дуже мужньо, при мені тримався. Та я чула, як він нишком плакав”, – втирає сльози жінка.
Того злощасного ранку їхня група вирушила на звільнення села Новоселівка. Кирило ішов другим після сапера. Зайшли в один із дворів – і виявилося, що в будинку зачаїлися росіяни. Вони обстріляли бійців із кулеметів. Шансів вижити не було.
“Вранці чоловік не вийшов на зв’язок. Це мене здивувало, бо він зазвичай попереджав у таких випадках. Коли ж наступного ранку із ним знову не вдалося поговорити, я написала старшині. За кілька хвилин командир зателефонував зі словами: “Таню, не стійте, сядьте. Кирила більше немає””, – пригадує ті страшні хвилини Тетяна Тілєєва.
Військовий не дожив до свого дня народження місяць: 25 жовтня йому мало виповнитися 36 років…
Захоплювався історією, любив котів
За професією Кирило Тілєєв був електромонтером. Тривалий час працював за спеціальністю у військовому ЖРЕПі. Пізніше виготовляв і встановлював жалюзі. Мав золоті руки, умів робити все.
“Чоловік не боявся братися за будь-яку роботу. Вдома дуже багато всього зроблено його руками”, – каже дружина.
Був дуже веселим, добрим, любив компанії, завжди стояв горою за своїх друзів і був готовий у будь-який момент допомогти.
“Казав, що на війні – справжня чоловіча дружба. Мріяв, як ми після перемоги будемо з ними зустрічатися, їздити в гості.
Котів любив страшенно, і це взаємно. Вони завжди його знаходили, навіть на позиціях. Найбільше їм подобалося залізати йому на шию.
Займався боротьбою, захоплювався грою у футбол. Обожнював історію, перечитав багато історичної літератури. Ця його любов до історії передалася і синові”, – додає пані Тетяна.
Сім’я Тілєєвих часто подорожувала Україною, відвідувала фортеці та інші історичні місця. А на Великдень у них традиційно збиралися всі родичі. Шашлики завжди смажив саме Кирило.
Чоловік був великим борцем за справедливість, зауважує жінка:
“І, мабуть, трохи наївним. Бо вірив, що всі такі, як він. Що кожен вважатиме своїм обов’язком піти воювати, замінити побратимів. На жаль, війна показала, що не всі такі. Зате Кирило довів, що він – справжній чоловік”.
Поховали захисника 5 жовтня 2022 року в Чернівцях на Алеї слави.
“Неправда, що час лікує. Зовсім не лікує. Просто намагаєшся жити далі й прийняти те, що сталося”, – знову плаче жінка.
“Тато навчив мене бути мужнім, добрим”
Синові Кирила Тілєєва Андрію зараз 16 років, він закінчує десятий клас ліцею. Загибель батька враз зробила його дорослим.
“21 вересня тато мені написав розлогий текст. Просив вибачення за моменти, коли був неправий. Зізнався, що, швидше за все, не повернеться, але просив не казати мамі.
Батько навчив мене бути мужнім, сильним, добрим. Найяскравіший спогад – як він носив мене у дитинстві на шиї. Я трохи боявся, та водночас мені це дуже подобалося”, – розповів син захисника.
На відкриття меморіальної дошки приїхав і побратим Кирила Максим Станкевич – військовий, який єдиний вижив з усієї групи.
“Кирило командував нашим авангардом із п’ятьох людей. Ми мали завдання захопити об’єкт у Новоселівці. Росіяни дали можливість зайти на подвір’я, а потім відкрили вогонь із кулемета… Завдяки таким хлопцям, як Кирило, стало можливим повернення життя у звільнені міста, села. Ми не обираємо час, у якому живемо. Але можемо обрати, ким у цей час бути”, – переконаний Максим.
Більше фото – у попередній публікації molbuk.ua про Кирила Тілєєва.
” ”
–>
